Іліада

Татком його не назвуть, на коліна сідаючи, діти.

410 Хай же подумає нині Тідід, хоч який він могутній,

А чи не виступить битися хтось і за тебе сильніший,

Егіалея, донька Адрастова, вельми розважна,

Чи не розбудить вночі домашніх своїх голосінням,

За чоловіком ридаючи шлюбним, найкращим з ахеїв,

415 Духом міцна Діомеда дружина, впокірника коней».

Мовила так і руками їй кров із правиці обтерла.

Рана загоїлась їй, і тяжкі заспокоїлись болі.

Та додивились до цього богині Афіна і Гера

Й стали словами глузливими Зевса Кроніда дражнити.

420 Так почала говорить ясноока богиня Афіна:

«Ти не розсердишся, Зевсе, мій батьку, за те, що скажу я?

Знову намовила, видно, Кіпріда котрусь з ахеянок

В стан перебігти троян, що страшенно їх так полюбила.

Пестячи ту ахеянку ошатну, напевно, дряпнула

425 Пряжкою з золота руку свою делікатну богиня».

Мовила так. А батько людей і богів усміхнувся

І, золоту Афродіту покликавши, мовив до неї:

«Доню моя, не на тебе воєнні покладено справи.

Краще ти шлюби єднай, що плекають солодкі жадання.

430 Це ж усе — тільки Арея палкого й Афіни турбота».

Так між собою тоді про все це вони розмовляли.

А Діомед гучномовний тим часом метнувсь до Енея,

Знаючи, що Аполлон над ним простягає рамена.

Він не боявся й великого бога, так квапивсь Енея

435 Вбити мерщій і славне озброєння з нього стягнути.

Тричі він кидався, прагнучи тут же убити Енея.

Тричі вдаряв Аполлон по блискучім щиті Діомеда.

А як той кинувся ще й учетверте, на бога подібний,

Грізно гукнув Аполлон дальносяжний тоді Діомеду:

440 «Опам’ятайся й тікай! І рівнятися, сину Тідеїв,

З нами, богами, не смій. Ніколи-бо рівні не будуть

Плем’я безсмертних богів і людей племена земнородні».

Мовив він так, і подавсь тоді трохи назад син Тідеїв,

Щоб не накликати все ж дальнострільного гнів Аполлона.

445 А Аполлон, з сум’яття бойового схопивши Енея,

В храм свій поклав, що збудований був на священнім Пергамі.

Тут, в цій святині великій, Лето й Артеміда-лучниця

Рани загоїли й славну потужність вернули Енею.

Постать примарну тим часом створив Аполлон срібнолукий,

450 Схожу цілком на Енея, в такому ж озброєнні навіть.

Круг тої постаті бились трояни й божисті ахеї

І один одному перед грудьми шкіряні розбивали

Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.

Феб-Аполлон до Арея, до буйного бога звернувся:

455 «Кров’ю умиваний людоубивче Арею! Арею,

Мурів руїннику! А чи не час з бойовища прогнати

Сина Тідея, що навіть із Зевсом готовий вже битись?

Спершу Кіпріді він руку поранив при самім зап’ясті,

Потім уже й на мене він кинувсь, на бога подібний».

460 Так Аполлон, йому мовивши, сів на висотах Пергаму.

Згубний Арей тоді лави троян піднімати подався,

Бистрого постать прибравши фракіян вождя Акаманта,

Голосно став Пріамідів він, паростків Зевса, гукати:

«Діти Пріама-владики, великого паростки Зевса!

465 Доки терпіть вам, щоб ваших людей убивали ахеї?

Чи не ждете, щоб під брами міцні підійшли вони битись?

Воїн лежить тут, що був, як і Гектор божистий, в пошані, —

Син нездоланного серцем Анхіса, Еней благородний.

Йдімо ж, врятуймо із гомону січі достойного друга!»

470 Мовлячи так, будив він у кожнім відвагу і мужність.

Тут Сарпедон богосвітлому Гектору став дорікати:

«Гекторе, де ж то уся твоя ділась відвага колишня?

Ти говорив, що без війська, без ратних союзників місто

Сам урятуєш лише з шуряками й братами своїми.

475 Не помічаю я й досі і жодного з них тут не бачу.

Всі поховались од страху, неначе ті пси перед левом.

Ми ж тут і далі б’ємось, хоч ми лиш союзники ваші.

Також і я вам союзник, іздалека з військом прибулий,

З дальнього краю Лікії, де Ксантові хвилі вирують.

480 Любу дружину я там залишив з немовлям, моїм сином,

Скарбів багато лишив, що їх так жадає убогий.

Все ж лікіян я привів і сам у двобої готовий

З ворогом стати на герць, хоч нічого мого тут немає,

Що відібрати б схотіли й забрати з собою ахеї.

485 Ти ж непорушно стоїш і загонам своїм не накажеш

Ворогу опір чинить і жінок боронити від нього.

Як би не втрапити вам, неначе у сіті всевловні,

В руки ворожих людей, їм за здобич не стати й поживу.

Скоро сплюндрують вони вам і густо заселене місто!

490 Слід би тобі і днями й ночами про це турбуватись,

Та велеславних вождів союзників ваших просити,

Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти».

Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.

Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю

495 Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,

В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.

Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,

Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.

Як на священнім току одвівається вітром полова

500 В віяння пору, коли відділяє русява Деметра

Подувом вітру легким полову од спілого зерна,

Й все навкруги від полови біліє, — отак і ахеї

Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними

До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,

505 В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.

Рук своїх силу несли уперед усі вої. В млу ночі

Буйний Арей оповив бойовище на користь троянам,

Скрізь поспішав їм на поміч, виконував пильно веління

Феба, з мечем золотим, Аполлона — будити в троянах

510 Дух бойовий, лиш уздрів, що відходить Паллада Афіна

Далі відціль — пішла-бо данаям вона помагати.

А Аполлон тоді швидко із свого багатого храму

Вивів Енея і в груди вклав міць вожаєві народів.

От серед друзів з’явився Еней, і всі дуже зраділи,

515 Бачачи, що повернувся до них він живий і здоровий,

Мужньої сповнений сили. Але ні про що не питали,

Інша турбота була, на яку закликав Срібнолукий,

Людовбивця Арей та Звада в жадобі несита.

В час той Еанти обидва та ще й Одіссей з Діомедом

520 Запал до бою в данаїв будили. Вони ж і самі вже

Ані троянської сили, ні нападу їх не боялись.

Грізно стояли, мов хмари, що в пору безвітря Кроніон,

Високоверхі обкутавши гори, на місці тримає

Їх непорушно, допоки покоїться сила Борея

525 Й інших бурхливих вітрів, що тільки повіють із свистом —

І розбігаються враз похмурі, насуплені хмари.

Так непорушно, без страху троян дожидали данаї.

Син же Атрея обходив ряди і давав їм накази:

«Будьте, о друзі, мужами і серцем підносьтесь одважним!

530 Сором у битвах жорстоких один бережіть перед одним.

З воїв, що є у них сором, рятується більше, ніж гине.

Хто утікає, ні слави тому не здобуть, ні рятунку».

Мовив і кинув він списа й переднього воїна ранив,

Деїкоонта, друга великого духом Енея.

535 Сином Пергасовим був той, трояни його шанували,

Як і Пріама синів, бо в перших він шерегах бився.

Списом у щит ударив могутній його Агамемнон.

Вістря не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,

В низ живота увійшло воно глибоко, пояс пробивши.

540 Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.

В чергу свою, і Еней повалив найзнатніших з данаїв,

Двох Діоклея хоробрих синів — Орсілоха й Кретона.

В Фері житло мав їх батько, в прекрасно збудованім місті;

Жив у достатках і рід від Алфею-ріки він виводив,

545 Що свої води несе по розлогій країні Пілоській,

І породив Ортілоха, численного люду владику.

А Ортілох породив Діоклея, великого духом.

У Діоклея ж того синів-близнюків було двоє,

Добре обізнаних в справі воєнній — Кретон з Орсілохом.

550 Ставши дорослими, на кораблях вони рушили чорних

До Іліона, багатого кіньми, з аргеями разом,

Обороняючи честь Агамемнона із Менелаєм,

Славних Атрідів. Та смертна година обох тут окрила.

Наче два леви, що виросли десь на гірських верховинах,

555 Матір’ю їх відгодовані в нетрях дрімучого лісу,

Крадучи тучних з кошари овець і волів круторогих,

Людські плюндрують подвір’я, аж поки самі не поляжуть

Мертві од гострої міді, убиті рукою людини.

Так і вони, руками Енея повергнуті долу,

560 Впали обоє, неначе повалені сосни високі.

Жаль Менелаєві їх, Арея улюбленцю, стало.

Вийшов він з лав наперед, осяйною озброєний міддю,

Списом стрясаючи. Сам-бо Арей розбудив в нім одвагу,

Мавши на думці, щоб був той руками Енея убитий.

565 Нестора, духом великого, син Антілох його вгледів.

Вийшов він з лав, боячися, щоб сам поводатар народів

Тут не загинув і труд їх увесь не пішов би намарно.

Напоготові обидва один проти одного руки

Й гострі здіймали списи, бажанням палаючи битись.

570 Став Антілох з Менелаєм уряд, поводатарем люду.

Хоч і швидкий був до бою Еней, а назад він подався,

Вгледівши, що виступає аж двоє мужів проти нього.

Вбитих вони після того до лав відтягнули ахейських,

Товаришам їх у руки обох віддали нещасливих

575 І повернулися знов між рядами передніми битись.

Вбили вони Пілемена, що був на Арея подібний,

Духом великий вожай пафлагонських мужів щитоносних.

Рівно стояв він, коли Менелай його, списом славетний,

Ратищем збив, під ключицю утрапивши мідяним вістрям.

580 Син же Атімнія, славний Мідон, Пілемена візничий,

Від Антілоха поліг, баских завертаючи коней, —

Каменем лікоть Мідона черкнув він, із рук його білі

Віжки, слоновою кістю оздоблені, впали в пилюку.

Тут Антілох налетів і мечем його в скроню ударив.

585 Дух свій віддавши, Мідон із добротної впав колісниці

Сторч головою в пилюку брудну аж по тім’я і плечі.

Довго стояв так, угруз у пісок, що був дуже глибокий,

Поки, рвонувши, не скинули коні його у пилюку:

Їх Антілох стьобонув і погнав аж до стану ахеїв.

590 Гектор, побачивши в лавах обох, до них кинувся зразу

З криком гучним; вслід за ним понеслися учвал і фаланги

Дужих троян, на чолі в них Арей з Еніо був страшною.

Ця за собою у битву вела сум’яття безсоромне.

Сам же Арей, величезним в руках потрясаючи списом,

595 То перед Гектором спереду йшов, то ступав за ним ззаду.

Вздрівши Арея, увесь затремтів Діомед гучномовний.

Як мандрівник безпорадний, йдучи по широкій рівнині,

Перед рікою зупиниться, що поспішає до моря,

Гляне на піну шумливу і швидко назад утікає,

600 Так син Тідея сахнувся тоді й заволав до народу:

«Друзі, чого дивуватися з того, що Гектор божистий —

І списоборець відмінний, і страху не відає в битвах!

Завжди при ньому є хтось із богів, що загибель одверне.

Отже, й тепер біля нього Арей у смертній подобі,

605 Тож, до троян повернувшись обличчям, весь час відступайте

Звільна й не думайте навіть з богами безсмертними битись».

Мовив він так. А трояни все ближче на них наступали.

Гектор убив уже воїнів двох на одній колісниці,

В ратному ділі умілих, Менеста і з ним Анхіала.

610 Жаль Теламонію їх, Еанту великому, стало.

Близько підбіг він до них і, блискучого списа метнувши,

В Амфія, сина Селага, попав, що майна мав багато

Й нив плодородних у Песі, але повела його доля

В Трою — Пріаму з синами його у війні помагати.