Іліада

Пісня десята. Долонія

В час той біля кораблів своїх інші вожді всеахейські,

Лагідним сном переможені, спали всю ніч до світанку.

Лиш Агамемнона, сина Атрея, керманича люду,

Сон не потішив солодкий: думки-бо його хвилювали.

5 Як гримотить блискавицями муж пишнокосої Гери,

Зливу рясну посилаючи з неба, чи бурю із градом,

Чи хуртовину, коли сніговієм засипле він ниви

Чи коли пащу ненатлу війни на людей роззявляє, —

Так з глибочіні грудей безнастанно зітхав Агамемнон

10 З тугою в серці, аж нутрощі в нього усі тріпотіли.

Погляд свій пильний не раз на троянську він кидав рівнину,

З вогнищ численних дивуючись, палених під Іліоном,

З звуків сопілок і флейт, із гомону й шуму людського.

А на свої кораблі як погляне й на лави ахеїв,

15 Пасма волосся з чола свого з коренем рвать починає,

Вгору до Зевса підносячи й гордим стогнучи серцем.

От яке, зрештою, рішення визнав Атрід за найкраще:

Передусім поспішити до Нестора, сина Нелея;

Може, удвох пощастить їм придумати слушну пораду,

20 Як від данаїв усіх неминучу біду відвернути.

Встав він з постелі своєї і, груди хітоном покривши,

Гарні сандалії потім до ніг прив’язав він лискучих,

Зверху на плечі накинув ще лева огнисто-рудого

Шкуру, що п’ят досягала, взяв списа в могутню правицю.

25 І Менелая також охопила тривога — не сходив

Сон і йому на повіки: боявся-бо він, щоб аргеї

Не потерпіли, вони крізь водні простори до Трої

Перепливли задля нього, щоб сміло війну розпочати.

Передусім на спину широку нап’яв він смугасту

30 Барсову шкуру, потім на голову міцно насунув

Мідний шолом і списа узяв у могутню правицю.

Вирушив він, щоб брата збудити, який над аргейським

Людом володарем був і, як бог, мав пошану в народі.

Біля корми корабля він застав його, — зброю на плечі

35 Той одягав пречудову. І братові дуже зрадів він.

Перший до нього звернувся тоді Менелай гучномовний:

«Нащо, мій любий, так вирядивсь ти? Чи не хочеш заслати

Товаришів до троян у розвідку? Та дуже боюсь я,

Що не наважиться, мабуть, ніхто поміж них на цей подвиг —

40 Потай самому в розвідку до стану ворожого вийти

Ночі божистої — надто відважного був би він серця!»

Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:

«Треба й мені і тобі, Менелаю, о паростку Зевсів,

Доброї ради, як захистить, врятувати аргеїв

45 І кораблі їх, коли так змінилося Зевсове серце!

Більше-бо серцем своїм уподобав він Гектора жертви!

Ще я не бачив такого ніде і не чув, щоб людина

Протягом дня одного, а вже стільки жахів спричинила,

Скільки їх Гектор завдав, улюбленець Зевса, ахеям

50 Сам власноручно, хоча ні бога він син, ні богині.

Справ натворив він таких, що довго й предовго аргеї

Їх не позбудуться, — лиха він стільки накоїв ахеям.

Тож біжи-но мерщій і поклич з кораблів крутобоких

Ідоменея з Еантом, я ж богосвітлого кинусь

55 Нестора з ложа піднять, чи не згодиться він завітати

Сам до побожних загонів сторожі і дать їм накази.

Будуть вони його слухатись радо, начальник-бо варти —

Син його разом з вождем Меріоном, супутником вірним

Ідоменея, — ми їм доручили очолить сторожу».

60 В відповідь мовив до нього тоді Менелай гучномовний:

«Що ж бо ти словом своїм порадиш мені і накажеш?

Чи залишатися з ними й твого дожидати приходу,

Чи, передавши доручення, знову назад повернутись?»

Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:

65 «Там залишайся. А то один з одним ми ще розминемось,

В пітьмі блукавши, — багато доріг є у нашому стані.

Йшовши, усіх окликай, наказуй усім, щоб не спали.

Мужеві кожному батька ім’я називаючи й роду,

Кожному шану віддай, душею не будь веледумний.

70 Треба й самим потрудитися нам. Ці на плечах тяготи,

Видно, з народження нашого Зевс нам призначив носити».

Мовивши так, він з напуттям тоді відпустив свого брата,

Сам же до Нестора швидко подався, керманича люду.

Старця знайшов під наметом біля кораблів чорнобоких

75 В ложі м’якому. Зброя оздобна при ньому лежала —

Щит, два списи його гострі й шолом, що виблискував ясно,

Поруч і пояс барвистий лежав. Надягав його старець,

До мужозгубного бою вести виряджаючись лави

Воїв своїх, — смутливій-бо старості ще не піддався.

80 Спершись на лікоть на ложі і голову трохи підвівши,

Він до Атріда звернувся і став його словом питати:

«Хто ти й чого тут блукаєш по табору між кораблями

В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?

Мула, що десь заблукав, чи товариша свого шукаєш?

85 Мовчки сюди не підходь, озовися! Чого тобі треба?»

Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:

«Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!

Ти Агамемнона бачиш Атріда, якого обтяжив

Зевс над усіх тягарем турбот безнастанних, допоки

90 Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.

Так я блукаю, бо сон нездоланний мені на повіки

Ще не лягав, — війною журюсь я й нещастям ахеїв.

Страшно боюся за долю данаїв, мій дух непохитний

Твердість утратив, я повен тривоги, і серце готове

95 Вискочить геть із грудей, і тремтять мої пружні суглоби.

Як і тебе щось турбує, бо сон і до тебе не сходить,

То обійдімо сторожу і разом побачим на місці,

Чи не знесилила воїв утома тяжка і дрімота,

Чи не поснули вони, забувши обов’язки варти.

100 А вороги ж недалеко, і зовсім того ми не певні,

Чи не намислять вони серед ночі на стан наш напасти».

Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

«Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

Задуми, мабуть, не всі, на які сподівається Гектор,

105 Виповнить Зевс велемудрий, ще більшого лиха, гадаю,

Згодом зазнати завдасть, коли славний Ахілл богосвітлий

Любеє серце своє від гніву тяжкого відверне.

Радий з тобою піти я, ходімо ж розбудимо інших —

Славного списом своїм Діомеда, також Одіссея,

110 З ними й Еанта, швидкого й могутнього сина Філея.

От якби згодився ще хтось піти і до нас запросити

Ідоменея-вождя і подібного богу Еанта.

Їх кораблі там далеко стоять, аж із самого краю.

А Менелаєві, хоч і люблю я його і шаную,

115 Все ж докорю й, хоч розсердишся ти, не сховаю від тебе:

Спить собі він, а тебе одного залишає трудитись!

Треба було б між старшини сьогодні й йому потрудитись —

Всіх ублагати: нестерпна-бо скрута нам нині настала».

Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:

120 «Старче, полаять його іншим часом я й сам попросив би,

Часто-бо дляється він і не дуже-то хоче трудитись,

Не через лінощі навіть або нерозсудливий розум, —

Дивиться все він на мене й, щоб я починав, дожидає.

Нині ж прокинувсь раніше і перший прийшов він до мене.

125 Кликать послав я його саме тих, що про них говорив ти.

Але ходім. Застанемо, мабуть, ми їх біля брами

Серед сторожі: там-бо усім і сказав я збиратись».

Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

«А коли так, то ніхто із аргеїв його не осудить,

130 Кожен послухає те, що велітиме він чи накаже».

Так відповівши Атрідові й груди хітоном покривши,

Гарні сандалії потім до ніг прив’язав він лискучих,

Зверху ж великий, з тканини подвійної, плащ пурпуровий

Він на плечі пристебнув, пухнастою шерстю покритий,

135 Списа міцного узяв, окутого гострою міддю,

І до швидких одійшов кораблів міднозбройних ахеїв.

Першим тоді Одіссея, що Зевсові мудрістю рівний,

З сну розбудив опівнічного Нестор, їздець староденний,

Криком гучним, — аж до серця дійшов йому звучний той голос.

140 Вийшов з намету свого Одіссей і озвавсь до прибулих:

«Що це по табору бродите ви тут поміж кораблями

Ночі божистої? Що за потреба сюди привела вас?»

Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

145 Ти вже не сердься: велике-бо горе спіткало ахеїв!

Разом ходімо й вождів ще розбудимо інших, щоб спільно

Радити раду — тікати нам звідси чи битися далі».

Мовив він так. До намету вернувсь Одіссей велемудрий,

Щит свій оздобний накинув на плечі і рушив за ними.

150 До Діомеда пішли і знайшли вони сина Тідея

Збройного біля намету свого. Там спали навколо

Товариші, в головах щити постеливши. Списи їх,

Поруч у землю повтикані, прямо стояли, й далеко

Сяяла мідь їх, мов блискавка Зевсова. Спав поміж ними

155 Сам Діомед, розстеливши шкуру бика польового,

Під головою у нього лежав килимок світлобарвний.

Став біля нього й збудив його Нестор, їздець староденний,

Злегка ногою торкнувши, та лаять почав і корити:

«Сину Тідея, вставай! Чи будеш всю ніч отак спати?

160 Може, не чув, що трояни уже на узвишші рівнини,

Близько від наших човнів, і лиш простір вузенький між нами?»

Мовив він так, і від сну Діомед тої ж миті прокинувсь

І, до старого звертаючись, слово промовив крилате:

«Ну ж і завзятий ти, старче! Спочинку не знаєш ніколи!

165 Чи не знайшлось би чимало й молодших від тебе ахеїв,

Що обійшли б увесь табір і нишком од сну побудили

Наших державців. Та надто вже ти непохитний, мій старче!»

Знову до нього озвавсь тоді Нестор, їздець староденний:

«Слушно усе це сказав ти, мій друже, й цілком справедливо.

170 Є-бо у мене сини бездоганні, багато я маю

Воїв одважних — знайшлось би кому полководців скликати.

Але занадто велике нещастя спіткало ахеїв.

Нині на гострому лезі меча їх тримається доля, —

Злої загибелі чи порятунку чекати ахеям.

175 Але ж іди та Еанта швидкого і сина Філея

Сам розбуди — ти ж молодший, — якщо вже мене так жалієш».

Мовивши так, на плечі накинув з рудого він лева

Шкуру, що п’ят досягала, і списа узяв у правицю.

Встав він, і зразу ж пішов, і привів, розбудивши, державців.

180 От позбирались вони й опинилися серед сторожі,

Та не заснулих начальників тої сторожі застали, —

В повнім озброєнні всі на місцях недріманно сиділи.

Так наче пси неспокійно овець стережуть у кошарі,

Дикого звіра безстрашного вчувши, що крадеться лісом

185 З нетрів гірських до отари, та гамір тривоги здіймають

Серед собак і людей, і сон од усіх одбігає, —

Так же дрімота з повік і сон нездоланний одбігли

В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно

В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.

190 Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,

І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:

«Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові

Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!»

Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили

195 Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.

Був серед них Меріон і Нестора син благородний

Теж був, — на спільну нараду самі їх вожді запросили.

Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали

В чистому полі, де від полеглих було іще вільне

200 Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,

Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.

Там посідали вони й почали між собою розмову.

Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний: