Іліада

Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду?

Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней?

Де у троян вартує сторожа і де спочиває?

Що замишляють вони — чи тут залишатися й далі

410 Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром

В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?»

Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів:

«Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.

Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор

415 Радити раду аж біля надгроб’я божистого Іла,

Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою,

Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір,

А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни,

Стану пильнують вони й один одного всі окликають,

420 Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні

Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати,

Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхніх немає».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, —

425 Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно».

В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів:

«Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.

Понад затокою кари стоять, криволукі пеони,

Далі — лелеги, кавкони, за ними — пелазги божисті;

430 А біля Тімбри — лікіян загони, місян гордовитих,

Ще й конеборних фрігіян і далі — меонів комонних.

Але навіщо про кожен загін вам питати окремо?

Хочете ви до троянського стану пробратись таємно,

То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі.

435 А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея.

Бачив чудових на вигляд я коней його величезних.

Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні;

Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця;

Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо,

440 Він із собою привіз; але не мужам смертнородним,

Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити.

Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,

Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні,

Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить,

445 Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда».

Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:

«Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись,

Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив.

Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо,

450 Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських,

Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто.

А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш,

То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям».

Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись

455 До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись,

Вдарив у карк посередині й м’язи обабіч розкраяв.

Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась.

Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву,

Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа.

460 Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий

Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:

«Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських

Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні

Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку».

465 Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив

На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну,

Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску,

Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі.

Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові

470 І незабаром дістались вони до фракійського стану.

Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя,

Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо

В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні.

Рес посередині спав, а коні його прудконогі

475 З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці.

Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:

«Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі,

Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили.

Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться

480 З зброєю марно стояти. Відв’язуй мерщій своїх коней

Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней».

Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна,

Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний

Стогін мечем його січених; кров’ю земля обагрилась.

485 Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару

Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо,

Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній,

Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий —

Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши,

490 Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік

З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні

З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце,

Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли.

Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця.

495 Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, —

Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни,

Над узголів’ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв.

Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих,

Разом зв’язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів,

500 Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало

Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти.

Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.

Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство:

Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала,

505 Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши,

Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання?

Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна

Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:

«Час про повернення думати до кораблів глибодонних,

510 Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі,

В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить».

Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,

Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,

І до швидких кораблів вони вмить полетіли ахейських.

515 Та не сліпим спостерегачем був Аполлон срібнолукий,

Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,

Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний

І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,

Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь,

520 Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,

Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,

Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.

Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,

Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії

525 Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.

А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,

Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,

А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю

В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,

530 Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли

До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.

Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:

«Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!

Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.

535 Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.

От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім

Коней пригнали з троянського табору однокопитих!

Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв

Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій».

540 Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.

Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали

Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.

Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:

«Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,

545 Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський

Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх?

Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння.

Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю

Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель.

550 Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав.

Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся.

Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний,

І ясноока дочка егідодержавного Зевса».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

555 «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!

Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней

Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші.

Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі

Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний

560 Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих.

Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач,

Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний

Гектор послав його й інші старшини троянського війська».

Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней

565 З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї.

А як до гожого всі добулися намету Тідіда,

Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям

Там прив’язали, де й Діомедові коні стояли

Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю,

570 А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю,

Скроплену кров’ю, сховав у належну пожертву Афіні.

Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши,

Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон.

А як поринули в хвилю морську, од поту рясного

575 Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили,

Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва,

А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили,

Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке,

З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.