Іліада

Пісня четверта. Порушення клятв. Обхід війська Агамемноном

Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса

На золотому помості, і юна володарка Геба

Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали

Келихи в честь одне одного і поглядали на Трою.

5 Та заманулось Кронідові словом ущипливим Геру

Подратувати, і от жартома він до неї промовив:

«Дві між богинями тут заступниці є в Менелая:

Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна.

Справді сидять тут обидві й, здаля поглядаючи тихо,

10 Слухають слово його. Афродіта, на усміхи щедра,

Завжди з Парісом усюди, від згуби його захищає.

От врятувала й сьогодні, коли вважав себе мертвим.

Та переміг же, проте, Менелай, Ареєві любий.

Тож поміркуймо тепер, як далі спрямуємо справу —

15 Знову жахливу розпалим війну й бойову колотнечу

Поміж народів чи згоди між ними дамо досягнути?

В разі якщо це милим здається для вас і приємним,

Хай непорушним лишиться Пріама владущого місто,

А аргів’янку Єлену нехай Менелай забирає».

20 Так він сказав, і з обуренням слухали Гера й Афіна.

Поруч сиділи вони і троянам біду замишляли.

Тільки Афіна мовчала й ні слова із уст не зронила,

Хоч і лютилася гнівом на Зевса, могутнього батька.

Гера ж у грудях не стримала гніву свого і сказала:

25 «Немилосердний Кроніде, яке-бо ти вимовив слово!

Чи надаремним бажаєш і марним ти труд мій зробити

Й піт, що в трудах обливалася ним я і коней трудила,

Воїв ахейських на горе Пріамові й дітям збиравши?

Дій, як ти волиш, та інші того не схвалять богове».

30 З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

«О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти

Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одно лиш,

Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?

Лиш через брами та мури високі ввірвавшись до нього,

35 Тільки Пріама живцем із дітьми поглинувши й інших

Трої синів, лиш тоді б свою ти наситила злобу.

Що ж, як хочеш роби. Хай надалі лише ця незгода

Не обертається в зваду між мною й тобою велику.

Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

40 Як заманеться колись і самому мені зруйнувати

Місто, в якому мужі проживатимуть любі для тебе,

Дай мені волю тоді і гніву мого ти не стримуй,

Так же, як зараз і я проти волі тобі уступаю.

Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба наметом

45 Гарних є міст і держав, де люди живуть земнородні,

Серцем моїм над всіма Іліон я шаную священний

І на чолі із Пріамом народ списоборця Пріама.

Там мій ніколи олтар без учт не лишався належних,

Чи узливань, чи жертовного диму, що нам подобає».

50 В відповідь мовила Гера йому, велеока владарка:

«А як на мене, то три є міста, мені найлюбіших:

Аргос, і Спарта, й до них широкодорожня Мікена.

Що ж, руйнуй їх, як стануть для серця твого осоружні.

Ні заступатись за них, ні перечить тобі я не буду.

55 Хай би перечила я, як станеш ти їх руйнувати, —

Не досягну тим нічого, бо ти набагато сильніший.

Та не повинен же труд і мій залишатися марним.

Я божество, як і ти, бо одного з тобою ми роду.

Старшою все ж таки Кронос мене породив гнучкомудрий,

60 Двічі поважну, — і родом, і тим, що тобі за дружину

Стала, а ти ж над всіма безсмертними владу тримаєш.

Будьмо ж одне перед одним поступливі в цьому обоє.

Я — тобі, ти — мені, щоб і інші боги це за приклад

Мали для себе. А зараз — скажи якнайшвидше Афіні,

65 Щоб поспішала на поле змагання троян і ахеїв

І намовляла троян порушити першими клятви,

Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям».

Так говорила, й уважив їй батько людей та безсмертних,

І до Афіни промовив одразу ж він слово крилате:

70 «Вируш негайно у путь до війська троян і ахеїв,

Спробуй намовить троян порушити першими клятви,

Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям».

Так він Афіну на те спонукав, до чого та й прагла.

Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських,

75 Наче зоря, що син гнучкомудрого Кроноса нею

Шле мореплавцям чи війська широким загонам знамення

Світло-яскраве, і сиплються іскри навкруг незліченні.

Схожа на неї злетіла на землю Паллада Афіна

І серед війська упала. Всіх жах охопив невимовний —

80 І конеборних троян, і мідноголінних ахеїв.

Так не один говорив, на сусіда поглянувши зблизька:

«Знову жахлива почнеться війна й бойова колотнеча

Поміж народів — невже ж таки миру не дасть осягнути

Зевс, наших воєн людських керівник і верховний правитель?»

85 Так не один виголошував серед троян і ахеїв.

Вигляду Антеноріда прибравши, бійця Лаодока,

Поміж троянських мужів замішалась тим часом Афіна —

Чи богорівного де не натрапить Пандара між ними?

Скоро в юрбі могутній Лікаона син бездоганний

90 В очі їй впав. При могутніх стояв він рядах щитоносних

Війська того, що сам він привів з-над Есепових течій.

Близько підходить і мовить вона йому слово крилате:

«Хочеш мене ти послухать, Лікаона сину розумний?

От коли б зважився бистру пустить ти стрілу в Менелая,

95 Мав би подяку троян і слави у них ти зажив би,

А щонайбільше з усіх — в молодого вождя Александра.

Перший тепер він тобі багаті приніс би дарунки,

Тільки б побачив лише, як Атрід Менелай войовничий,

Пострілом стятий твоїм, на вогнище сходить скорботне.

100 Тож в Менелая славетного кидай стрілу свою прямо,

Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,

Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,

Щойно додому повернешся в мури Зелеї священні».

Так говорила Афіна і впевнила розум безумця.

105 Зняв із плеча свого лук він, гладенько обтесаний з рогу

Дикої сарни швидкої, що сам, затаївшись в засаді,

В груди стрілою поцілив її, коли мала стрибнути

З бескиду й тут же замертво навзнак на скелю упала.

Роги над лобом у неї долонь на шістнадцять здіймались.

110 Їх, обробивши ретельно, з’єднав роготокар майстерний,

Вилощив лук і на край приладнав золотеє окільце.

Лук спорядив і, об землю обперши, його натягнув він,

Товариші ж хоробрі щитами його заступили,

Щоб не наскочили часом Арея синове, ахеї,

115 Перш ніж впаде Менелай войовничий, Атрея нащадок.

З сагайдака він, віко ізнявши, невживану вийняв

З нього крилату стрілу — скорбот провинницю чорних,

Швидко наклав ту гірку він стрілу на лук з тятивою,

Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,

120 Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,

Щойно додому він вернеться в мури Зелеї священні;

Взявши стрілу й молотком її вправивши в жилу волову,

Він до грудей тятиву притулив, а залізко до лука.

Тільки-но дугоподібний він лук натягнув свій великий,

125 Лук задзвенів, тятива загула, і стріла гостродзьоба

Враз полетіла, жадаючи вцілити в натовп ворожий.

Та не забули блаженні боги, Менелаю, про тебе,

Й перша з них — Зевсова донька Афіна, що здобич дарує.

Стала вона біля тебе й стрілу відхилила колючу,

130 Легко від тіла її відігнала, немовби та мати

Муху зганяє з дитини, повитої сном найсолодшим.

Вістря її скерувала в те місце, де череса злотні

Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.

В міцно пов’язаний черес гіркеє утрапило вістря,

135 Наскрізь пробила стріла майстерно оздоблений пояс

І пройняла вона й панцир, оздобами пишними вкритий,

Навіть пов’язку, що тіло йому від списів захищала

Захистом певним, — навіть її вона теж пронизала,

Тіло героєві ледь зачепивши, по шкірі дряпнула,

140 Й цівкою чорно-багряною кров з тої рани побігла.

Як меонійські жінки чи карійські слонову фарбують

Пурпуром кість, щоб наличники нею оздобити кінські,

І бережуть її дома — й багато комонників хтіло б

Мати її, але жде на державців оздоба коштовна:

145 Разом і коням краса, і візничому слава і шана, —

Так і тобі, Менелаю, збагрились пурпурною кров’ю

Стегна й гомілки стрункі, аж до кісточок, що над ступнею.

З жаху тоді затремтів державець мужів Агамемнон,

Чорну побачивши кров, що з рани відкритої бігла.

150 З жаху тремтів весь тоді й Менелай, Ареєві любий.

Та як побачив зазублини й зав’язь стріли він над тілом,

Знову йому до грудей вернулася духа бадьорість.

Важко зітхнувши, — навколо й усе товариство зітхало, —

Взяв Менелая за руку й сказав володар Агамемнон:

155 «Брате мій любий! Тобі на загибель ту склав я угоду,

Проти троян одного з ахеїв поставивши битись!

Ось тебе ранено — клятву священну зламали трояни!

Але ні клятвенна кров баранів не буває даремна,

Ні узливання, ні потиск правиць, що ми ними клялися.

160 Як не віддасть їм тепер олімпієць, то все ж неодмінно,

Хоч і пізніш, а віддасть, а ті вже заплатять за зраду

І головами своїми, й жінками, і рідними дітьми.

Добре-бо знаю це все і розумом я, і душею.

День той настане колись — Іліон загине священний.

165 З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.

Зевс, що в ефірі живе, з висоти свого трону, Кроніон,

Темною сам потрясе тоді з неба егідою, в гніві

За віроломство й обман. І збудеться все неодмінно.

Але страшна мені буде скорбота й печаль, Менелаю,

170 Якщо тепер ти умреш, досягнувши кінця свого віку,

Вкритий ганьбою до Аргоса спраглого я повернуся.

Згадувать зразу ж почнуть ахеї тоді про вітчизну.

На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам покинем

Ми аргів’янку Єлену. Твої зотліватимуть кості

175 В полі під Троєю, справа ж нескінчена так і лишиться.

Скаже тоді не один із троян гордовито зухвалих,

Ставши ногою, славетний Атріде, на пагорб твій гробний:

«О, коли б так і завжди свій гнів виявляв Агамемнон,

Як задаремно тепер привів сюди військо ахейське

180 І з кораблями порожніми знов повернувся додому,

В край вітчизняний, хороброго кинувши тут Менелая».

Скаже він так, і тоді — хай земля мене рідна поглине».

Щоб підбадьорить його, Менелай йому мовить русявий:

«Духом кріпися, щоб страху не сіять у війську ахейськім.

185 Гостра не впала стріла на місця небезпечні: спочатку

Пишно мережаний черес затримав її та запона

Потім з пов’язкою, що мідники мені хитро склепали».

Відповідаючи, мовить владущий йому Агамемнон:

«О, коли б то й було так, улюблений мій Менелаю!

190 Рану досвідчений лікар огляне твою і цілющих

Ліків дасть, щоб чорні тобі заспокоїти болі».

Зразу ж покликаний був ним Талфібій, окличник божистий:

«Кликни, Талфібію, хай Махаон сюди прийде негайно,

Того Асклепія син, що лікарем був бездоганним,

195 Хай Менелая огляне, хороброго сина Атрея.

Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою

Ранив його — на славу собі та усім нам на горе».

Так він сказав, і послухався мови тієї окличник.

Швидко крізь лави ахеїв проходить він міднохітонних,

200 Скрізь Махаона шукаючи. Бачить нарешті — стоїть він,

Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,

Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.

Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:

«Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,