Іліада

Оберігай його спокій і вічно терпи все від нього,

Поки тебе як дружину або як невольницю прийме.

410 Я ж не піду вже до нього, — стелить йому спільнеє ложе —

Сором мені і ганьба. Троянські жінки після цього

Справді мене засміють. Я вже й так перетерпіла досить».

Гнівом уся спалахнувши, промовила їй Афродіта:

«Змовкни, зухвала, не сердь мене, бо як розгніваєш, кину

415 Й так же зненавиджу сильно тебе, як раніше любила,

Серед троян і данаїв лиху розпалю я до тебе

Злобу й ненависть, і ти ганебною смертю загинеш».

Мовила так, і злякалася Зевсова донька Єлена,

І, срібно-білим ясним покривалом накрившися, мовчки

420 Вийшла услід божеству, від троянських жінок потаємно.

До Александрових разом дійшли вони пишних покоїв,

Знов до роботи своєї челядниці жваво взялися,

І до високої спальні ввійшла між жінок богосвітла.

В руки стілець на усміхи щедра взяла Афродіта

425 Й до Александра його поставила ближче богиня.

Сіла Єлена, дочка егідодержавного Зевса,

Й, очі убік одвернувши, корить почала свого мужа:

«З бою вернувся? Бодай би краще там і загинув,

Здоланий мужем могутнім, колишнім моїм чоловіком!

430 Чи не хваливсь ти, що над Менелаєм, Ареєві любим,

Маєш велику і в силі, і в списі, й в руці перевагу?

Що ж, повертайся й виходь з Менелаєм, Ареєві любим,

Битися знов сам на сам. Та все-таки я тобі раджу

Втриматись краще і більше з русявим отим Менелаєм

435 На нерозважний не йти поєдинок, не битись двобоєм

Так необачно, щоб тут же він списом тебе не приборкав!»

Відповідаючи, так Паріс тоді мовив до неї:

«Гнітом докорів гірких не гніти мені душу, дружино!

Нині мене переміг Менелай при підтримці Афіни,

440 Завтра ж його я здолаю, — адже й біля нас є богове!

Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання!

Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання,

Навіть як викрав тебе з Лакедемона я чарівного

На кораблях мореплавних, і ми на Кранаї, скелястім

445 Острові, вперше коханням і ложем з тобою з’єднались, —

Весь я коханням горю і солодкого повен жадання».

Так він сказав і до ложа пішов, а за ним і дружина.

Поки на ложі різьбленому разом вони спочивали,

Син Атрея, як звір той, гасав серед натовпу всюди,

450 Чи не угледить нараз Александра, подібного богу.

Та ні від кого з троян і союзників славних дізнатись

Про Александра не міг Менелай, Ареєві любий.

З дружби ніхто не ховав би його, якби тільки побачив,

Всім він ненависний був, немовби та чорна загибель.

455 Мовив до них тоді так володар мужів Агамемнон:

«Слухайте, Трої сини, і дардани, і військо союзне!

Бачили ви — переміг Менелай, Ареєві любий,

Тож аргів’янку Єлену з усім її скарбом багатим

Видайте нам і пеню заплатіть, як належить, за неї,

460 Так щоб пам’ять про це й для майбутніх потомків лишилась».

Так говорив їм Атрід, і схвалили ту мову ахеї.