Іліада

Пісня п’ята. Подвиги Діомеда

Ось Діомедові, сину Тідея, Паллада Афіна

Силу й відвагу дала, щоби серед інших аргеїв

Подвигом він відзначився і славу здобув якнайкращу.

Пломінь невгасний йому круг шолома й щита запалила,

5 Ясний, немов та осіння зоря, що виблискує в небі

Сяєвом найяскравішим, омита в воді Океану.

Світлом осяла таким Діомедові голову й плечі

І спрямувала в середину бою, де вир був найдужчий.

Серед троян був Дарет, чоловік і багатий, і славний,

10 Жрець непорочний Гефеста. Синів було двоє у нього —

Старший Фегей та Ідей, в уміннях досвідчені ратних.

Вдвох, відокремившись, мчали назустріч вони Діомеду

На колісниці, а він по землі на них виступив піший.

Щойно зійшлись вони близько, один на одного йдучи,

15 Перший Фегей тоді кинув свого довготінного списа,

Вістря ж його пролетіло над лівим плечем Діомеда,

Шкоди йому не вчинивши. І от Діомед замахнувся

Гострою міддю, і списа того недаремно він кинув —

Влучив у груди Фегеєві він і звалив з колісниці.

20 З повоза гарного скочив Ідей, свої коні лишивши,

І не посмів захистить навіть тіло убитого брата.

Був би і сам він загибелі чорної тут не уникнув,

Тільки ж Гефест врятував його, пітьмою ночі окривши,

Щоб не до розпачу батько за дітьми старий побивався.

25 Коней тим часом зловив син Тідеїв, великий душею,

Й товаришам їх оддав — до угнутих човнів перегнати.

Бачать трояни, душею великі, як діти Дарета —

Цей полохливо тікає, під повозом той уже вбитий,

Духом усі занепали. Але ясноока Афіна,

30 Буйного взявши за руку Арея, мовляє до нього:

«Кров’ю умиваний людоубивче Арею! Арею,

Мурів руїннику лютий. Облишмо троян і ахеїв

Битись, кому із них славу звитяги Зевс-батько присудить.

Краще ходім звідціля, щоб лютості Зевса уникнуть».

35 Мовлячи так, вона буйного вивела з бою Арея

Й на узбережжі високім Скамандру його посадила.

Військо троян похитнули данаї, і кожен з вождів їх

Знищив по мужеві. Першим володар мужів Агамемнон

Одія з повоза скинув, ставного вождя алізонів.

40 Першому списа ввігнав між плечей він у спину, як кинувсь

Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.

Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.

Ідоменей тоді Феста убив, що доводився сином

Борові меонянину й прибув з урожайної Тарни.

45 Ратищем довгим у праве плече тоді списник славетний

Ідоменей його вдарив, коли той на повіз виходив.

Впав з колісниці він враз, і страшна його пітьма окрила.

Ідоменеєві слуги зняли із убитого зброю.

Строфіїв син Скамандрій, досвідчений в ловах мисливських,

50 Списом був гострим із рук Менелая Атріда убитий,

Славний мисливець, якого сама Артеміда навчила

На дичину полювать, що ліси її й гори годують.

Не врятувала й сама Артеміда його стрілометна,

Ні дальносяжне влучання, що досі він ним відзначався.

55 Бо Менелай, списоборець славетний, Атреїв нащадок,

Гострого списа ввігнав між плечей йому в спину, як кинувсь

Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.

Впав він на землю сторчма, аж зброя на нім забряжчала.

Син Гармоніда Тектона Ферекл був тоді Меріоном

60 Вбитий, а мав до майстерності він усілякої вмілі

Руки, — його відзначала й любила Паллада Афіна.

Він мужоборцю Парісу човни збудував рівнобокі,

Згуби початок, загибель вони принесли як троянам,

Так і самому йому, не збагнув-бо він присудів божих.

65 Гнався за ним Меріон і, настигнувши, ратищем гострим

В праву сідницю ударив, і вмить під лобковою кістю

Прямо в міхур сечовий простромилося вістря навиліт.

З зойком упав він навколішки, й смерть його млою окрила.

Мегес Педея убив, що був Антенорові сином,

70 Хоч і нешлюбним, та ним Теано піклувалась пресвітла

Нарівні з любими дітьми, свому догоджаючи мужу.

Списник славетний, Філея нащадок, його наздогнавши,

Зблизька у голову з тилу загостреним списом ударив,

І, між зубів пролетівши, язик йому мідь підрубала.

75 Впав він у порох, холодну затиснувши мідь між зубами.

Евемонід Евріпіл богосвітлого вбив Гіпсенора,

Долопіона відважного парость, жерцем його батько

Був у Скамандра колись і, як бог, мав пошану в народі.

Саме його Евріпіл, осяйливий син Евемонів,

80 Втеклого, швидко догнав, у плече його з розмаху вдарив

Гострим мечем і важку відрубав Гіпсенорові руку.

Впала на землю рука закривавлена, й очі закрила

Вбитому смерть багряниста і доля його премогутня.

Так подвизались вони у могутнім труді бойовому.

85 Та за сина Тідея не міг би ти з певністю знати,

Бореться з ким він, за кого стоїть — за троян чи ахеїв.

Він бушував на рівнині, немов та ріка в водопілля,

Що від зимових набухла дощів і всі греблі зриває.

Стримать не зможуть її ні міцно збудовані греблі,

90 Ні огорожі навкруг виноградників, рясно розквітлих, —

Раптом нахлине вона, обтяжена зливою Зевса,

Й гине багато у ній прекрасної праці людської.

Так перед сином Тідея троян захитались фаланги

Щільні, не в силі устояти, хоч і було їх багато.

95 Щойно лиш Пандар уздрів, осяйливий син Лікаонів,

Як по рівнині, бушуючи, гнав той троянські фаланги,

Зразу ж на сина Тідея націлив він гнутого лука

Й гострою втрапив стрілою нападнику в праве рамено,

Панциром вкрите опуклим. Навиліт вона пролетіла

100 Й вийшла із другого боку, оббризкавши кров’ю весь панцир,

Голосно скрикнув, зрадівши, осяйливий син Лікаонів:

«Нумо вперед, велемужні трояни, погоничі коней!

Найхоробріший з ахеїв поранений, — видно, недовго

Проти стріли він могутньої встоїть, якщо мене справді

105 Зевса всевладного син срібнолукий послав із Лікії».

Мовив він, хвалячись, так. Не зборола стріла Тідеїда, —

Він, відступивши до коней лише й колісниці своєї,

Став і гукнув до Стенела, що був Капанеєві сином:

«Ну-бо сюди, Капаніде мій любий, зійди з колісниці,

110 Гостру із мого рамена стрілу мені витягни швидше».

Мовив він так, і зіскочив на землю Стенел з колісниці,

Став за плечима й стрілу, що прошила їх, витяг негайно.

Струменем бризнула кров крізь плетиво панцира щільне.

Вголос молитись почав Діомед, син Тідея відважний:

115 «Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!

Батьку моєму й мені ти ласкаво колись помагала

В битвах палаючих, тож і тепер будь прихильна, Афіно!

Дай наздогнати і списом сягнуть того мужа, що ранить

Встиг мене перший та ще й похваляється, ніби недовго

120 Бачить мені доведеться осяйливе сонця проміння».

Так він благав, молячись. І почула Паллада Афіна,

Ноги легкими зробила, і руки, і все його тіло,

Близько тоді підійшла і мовила слово крилате:

«Сміло тепер, Діомеде, виходь із троянами битись.

125 Батьківську в груди тобі я безтрепетну вклала відвагу

Ту, що комонник Тідей нею славен, щита потрясатель.

Млу відвела від твоїх я очей, що їх досі вкривала,

Щоб одрізняти умів ти бога від смертного мужа.

Отже, якщо, іспитуючи, бог який прийде до тебе,

130 Не виступай ти зухвало з богами безсмертними битись,

Хто б то не був; коли ж Зевсова донька лише Афродіта

Вступить у бій, навідліг удар її гострою міддю».

Кажучи так, одійшла відтіля ясноока Афіна.

Син же Тідеїв ізнов замішався у лави передні.

135 Прагнув душею й раніше-бо він із троянами битись,

Нині ж у нього побільшало втроє снаги, як у лева,

Що біля стад тонкорунних пастух не убив його в полі,

Тільки поранив, коли перескакував той у кошару.

Лють лише в нім розпалив і, овець боячись боронити,

140 Криється в хижі пастух, повну жаху лишивши отару.

Збившись докупи, лежать одна біля одної вівці,

Лев же розлючений скаче назад через вал огорожі,

З люттю такою ж троян побивав Діомед премогутній.

Так Астіноя він вбив і людей вожая Гіпейрона,

145 Першого вище соска мідногострим уразив він списом,

Другого в плечі ставні величезним мечем по ключиці

Вдарив, і плечі від шиї йому відрубав і від спини.

Кинувши їхні тіла, наздогнав Поліїда й Абанта,

Еврідаманта старого синів, що на снах розумівся.

150 Снів при відході, проте, їм старий не умів розгадати,

Зняв-бо із них обладунки з обох Діомед премогутній.

Потім на Ксанта й Тоона пішов він, синів двох Фенопа

Ніжно любимих. Знесилений старості гнітом печальним,

Інших синів не родив він, щоб спадщину їм залишити.

155 Зняв обладунки з обох Діомед, у кожного милу

Душу віднявши, а батькові тільки ридань і печалі

Біль залишаючи. Так і не стрів він синів, щоб живими

З битви вернулись, а спадок далека рідня поділила.

Потім він двох повалив синів Дарданіда Пріама,

160 Хромія й з ним Ехемона, що разом були в колісниці.

Так, наче лев, у череду вдершись, ламає корові

Карк чи телиці, що в гаї тінистому паслися мирно,

Так син Тідея обох, хоч вони й боронились завзято,

З повоза кинув додолу й, озброєння з тіл їх ізнявши,

165 Товаришам доручив їх коні на судна загнати.

Бачить Еней, як мужів той троянських винищує лави,

Й крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну

Пандара рушив шукать богорівного скрізь чи не знайде.

Сильного він, бездоганного сина знайшов Лікаона,

170 Став перед ним і з такими звернувся до нього словами:

«Пандаре, де ж бо твій лук і де твої стріли крилаті

Й слава? Ніхто у ній тут із тобою змагатись не буде,

Кращим за тебе ніхто не назве себе в цілій Лікії.

Руки до Зевса свої піднеси й кинь стрілу свою в мужа,

175 Хоч і який він могутній, багато-бо лиха троянам

Він спричинив, багатьом-бо хоробрим коліна розслабив.

Це чи не бог який, гнівний за жертви, помститися хоче

Трої синам? Жахливо гнів божий накликать людині».

В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:

180 «Славний Енею, троян мідношатних пораднику добрий!

Схожий він, видно з усього, на мужнього сина Тідея:

Щит я його впізнаю і шолом з заборолом дірчастий,

Бачу і коні його, а чи бог то — напевно не знаю.

А що цей муж, як казав я, відважного син є Тідея,

185 Все ж не без бога лютує він тут, і хтось із безсмертних

Близько стоїть біля нього, окутавши хмарою плечі,

Й кинуту в нього стрілу бистролетну кудись відхиляє.

Гострою раз уже вцілив його я стрілою й навиліт

Праве плече простромив, хоч і панциром вкрите опуклим.

190 От уже, думав, спровадив таки я його до Аїду,

Та не здолав: є розгніваний бог тут якийсь, безперечно.

Коней нема при мені, бойової нема колісниці.

У Лікаона ж, удома у нас, одинадцять новеньких

Повозів гарних, недавно змайстрованих, всі чепраками

195 Вкриті, при кожному коней по парі стоїть двояремних,

Білий ячмінь-бо їдять вони завжди й пшеницю двозерну.

Списник старий Лікаон в своїм добре збудованім домі

Радив не раз мені, ще коли йти у похід я збирався,

На колісницю, казав він, запряжену кіньми, зійшовши,

200 Раттю троян керувати в жорстоких із ворогом битвах.

Я ж не послухав, а це набагато було б корисніше.

Пошкодував-бо я коней, щоб корму для них не забракло

В війську обложенім: звикли-бо ситно вони годуватись.