Іліада

205 Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.

Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою

Ранив його — на славу собі та усім нам на горе».

Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.

Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.

210 А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий

Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом

Люди, і от Махаон посередині став богорівний,

І витягати почав він стрілу, що вп’ялася у черес,

Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.

215 Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону

Витяг з пов’язкою, що мідники йому хитро склепали,

Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,

Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,

Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.

220 Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.

Рушили разом на них загони троян щитоносні.

Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.

Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,

Десь би ховався від страху або не хотів воювати, —

225 Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,

Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,

Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий

Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.

Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом

230 Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.

Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.

Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,

То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:

«Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!

235 Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.

Ті, що священну посміли порушити першими клятву,

Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати.

Їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми

На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши».

240 А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,

Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:

«Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?

Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,

Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,

245 Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.

Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.

Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших

Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,

Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?»

250 Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.

От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.

З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, —

Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.

А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.

255 Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,

Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:

«Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв

Я поважаю — чи то на війні, чи то в іншому ділі,

Чи то на учті, коли іскристе вино із водою

260 Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.

Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї

Мірою п’ють, то перед тобою наповнений келих

Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.

В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!»

265 Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:

«Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним

Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.

Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв

Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну

270 Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі

Їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву».

Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.

Він підійшов до Еантів, пробившися ледве крізь натовп.

В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.

275 Як козопас із чатівні високої інколи бачить

Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,

І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,

Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,

Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, —

280 Так за Еантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,

Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,

Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.

Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон

Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:

285 «Славні Еанти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!

Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.

Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.

Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,

290 Скоро б упало подолане місто державця Пріама,

Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами».

Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.

Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,

Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;

295 Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій

Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.

Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,

Ззаду ж — пішого війська хороброго лави численні,

Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,

300 Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.

Воям комонним він першим наказував рівно рядами

Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.

«Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,

Не виривався один уперед із троянами битись.

305 Не відступав би й назад — це й інших ослабити може.

Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,

Списа вперед виставляй — цей спосіб є самий найкращий.

Так наші предки міста і мури міцні руйнували,

Маючи розум такий же і запал у грудях той самий».

310 Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.

Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,

Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:

«Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,

Ноги були неослабні і сили колишні буяли!

315 Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший

Їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі».

Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

«Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню

Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.

320 Та усього заразом не дарують людині богове.

Був я колись молодий, а тепер от — насунулась старість.

Але й таким між комонників вийду, порадою й словом

Їх направляючи, це — і право старих, і пошана.

А на списах нехай списники б’ються молодші, снагою

325 Кріпші за мене, які на свою покладаються силу».

Так він сказав, і Атрід подався, радіючи, далі.

Вершника він Менестея зустрів тоді, сина Петея,

Що між афінян стояв, побудників кличів воєнних.

А недалеко від нього стояв Одіссей велемудрий,

330 І навкруги кефаленці, в боях неослабні, стояли

Лавами. Тут-бо не чути було їм кличів воєнних,

Тільки-но ще почали вирушати одні проти одних

І конеборні трояни, й ахеї. А ці все на місці

Ждали, коли якийсь інший ахеїв загін, підоспівши,

335 Кинеться проти троян, щоб січу й самим розпочати.

Бачачи це, їх лаять владущий почав Агамемнон

Та, їх обох окликаючи, мовив їм слово крилате:

«Сину Петея-державця і паростка Зевса самого,

Й ти лиш на підступи хитрі й лукавство зажерливе здатний!

340 Що ж ви лякливо ховаєтесь тут, дожидаючи інших?

Вам би обом у лавах передніх належало бути

Й інших палаючій битві назустріч вести за собою.

Ви-бо про учти найпершими чули від мене обидва

В час, коли учту старійшинам ми готували, ахеї.

345 Любо тоді вам було печеню смачну споживати,

З келихів медосолодке вино досхочу собі пити.

Нині ж дивитись вам любо, щоб десять загонів ахейських

Поперед вас воювали і гострою билися міддю!»

Глянув спідлоба і мовив йому Одіссей велемудрий:

350 «Що за слова в тебе линуть, Атрід, крізь зубів огорожу?

Як же це ми уникаємо бою, коли ми, ахеї,

Проти троян конеборних Ареєву лють піднімаєм?

Схочеш, то ти ще побачиш, якщо це тебе так турбує,

Як Телемахів батечко любий та кинеться перший

355 Проти троян конеборних. Слова ти на вітер пускаєш!»

І, усміхаючись, мовив владущий йому Агамемнон,

Гнів Одіссея помітивши, взяв він назад своє слово:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,

360 Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих

Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.

Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово

Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!»

Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.

365 Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,

З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.

Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.

Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон

Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:

370 «Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!

Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?

Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,

Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, —

Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я

375 І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.

Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени

З рівним богам Полініком до війська людей набирати.

Мавши облогою йти на священні мури фіванські,

Дуже просили вони їм дати союзників славних.

380 Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.

Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.

Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених

Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.

Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.

385 Оt він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв —

Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.

Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,

Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.

Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко

390 Перемагав: була помічницею в нього Афіна.

Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,

Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,

П’ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними —

Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,

395 І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.

Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.

Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому —

Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.

От який був Тідей етолійський! А син народився

400 Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий».

Так він сказав. На те Діомед не відмовив могутній,

Він шанобливо докори державця шановного слухав.

А Капанея славетного син до владущого мовив:

«Сину Атреїв, знаючи правду, в олжу не вдавайся.

405 Ми від батьків хоробріші й пишаємось тим справедливо.

Ми-бо недавно взяли і Фів семибрамних твердиню,

З меншою силою війська прийшовши під мури міцніші,

Вірячи в божі знамення і Зевса великого поміч.

Наші ж батьки загинули через безтямну зухвалість.

410 Тим-то й не став-бо ти нас в однаковій честі з батьками».