Іліада

Пісня дев’ятнадцята. Зречення гніву

В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану

Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.

До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда

Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла,

5 Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими

Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла,

Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:

«Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті

Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув.

10 Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки,

Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще».

Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне

Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.

Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли

15 Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув,

Гнів іще більший його охопив, і полум’ям грізним

З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.

В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.

А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний,

20 Матері любій своїй він слово промовив крилате:

«Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, —

Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити.

Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся,

Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта

25 Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю,

Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, —

Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло».

Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:

«Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують.

30 Буду старанно сама відганять я рої осоружних

Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають.

Навіть якби довелось йому протягом року лежати,

Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим.

Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських,

35 На Агамемнона гніву зречись, керманича люду.

Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися».

Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула.

Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром

Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.

40 Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий,

Голосно він покликав і будив героїв ахейських.

Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, —

І стерники, що правили твердо кермом корабельним,

Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, —

45 Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву

Знову з’явився Ахілл, так довго її уникавши.

Двоє, кульгаючи, йшли — Арея соратники вірні —

Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий,

Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли.

50 Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім.

А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон,

Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій

Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора.

А як на збори уже усі позбирались ахеї,

55 Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:

«Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще

З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем,

Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з’їдає?

Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда

60 В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич.

Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв,

Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я.

Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж

Довго, гадаю, про нашу іще пам’ятатимуть зваду.

65 Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем,

А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях.

Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто

Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше

Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям,

70 Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі

Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь,

Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне

В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!»

Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея,

75 Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї.

Став говорити до них володар мужів Агамемнон

З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:

«Друзі, герої данаї, соратники бога Арея!

Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже

80 Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити.

Хто серед гомону й гаму людського щось може почути

Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця.

Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно

Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте.

85 Часто ахеї мені про зваду із ним говорили

І докоряли не раз. Але не моя то провина,

Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна.

Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали

В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно.

90 Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням.

Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум

Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить

Ними вона по землі, по головах людських прямує

Й розум затемнює в них, — із нас одного вже впіймала.

95 Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший,

Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса

Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала

В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені

Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах.

100 Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:

«Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині!

Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій:

Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів,

Мужа, що панувать над своїми сусідами буде,

105 З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!»

Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:

«Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться.

Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю,

Що панувать над своїми сусідами буде насправді

110 Той, хто сьогодні на світ із жіночого з’явиться лона,

З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї».

Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив,

Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом.

Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу,

115 В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає

Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея.

Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила.

Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,

Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши.

120 З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:

«Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце.

Муж народивсь благородний, що править аргеями має.

Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея,

Парость твоя, — не зле він аргеями правити буде».

125 Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем.

Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,

Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,

Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо

Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.

130 Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба

Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи.

Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина,

Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив.

Так же і я, — коли шоломосяйний Гектор великий

135 Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами,

Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила.

А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум,

Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп.

Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою.

140 Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши

Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий.

А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш,

Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив

Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую».

145 Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!

Як ти захочеш — віддать, як належить, мені подарунки

Чи при собі їх затримать — це справа твоя. Та згадаймо

Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти

150 Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло.

Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла,

Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом.

Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

155 «Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле,

Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв

Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна

Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих

Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу.

160 Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям

Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини.

Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця,

Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!

Хоч би й якої відваги повен був він бойової,

165 Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить

Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна.

Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили,

Битися може завзято цілісінький день з ворогами;

Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби

170 Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового.

Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати

Їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон

Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські

Це на власні побачили очі й ти серцем радів би.

175 Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа

Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні,

Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.

Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце,

Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує

180 Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить.

Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде,

Лиш справедливішим станеш. Не соромно-бо владареві

З мужем миритися тим, якого він перший покривдив».

В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

185 «З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде.

Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо.

Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе.

Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи

Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне.

190 Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів

Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим.

Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити.

Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв,

Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора

195 Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять.

Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв

Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю».

Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!

200 Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти,

Перепочинок коли у битві кривавій настане,

Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце.

Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав

Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу.

205 Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того,