Іліада

205 Та ні моїх ти в лице, ні твоїх я ніколи не бачив.

Від бездоганного мужа Пелея ти, кажуть, походиш,

Мати твоя — пишнокоса Фетіда, народжена морем.

Я ж величаюся гордо відважного серцем Анхіса

Сином улюбленим, мати моя — сама Афродіта.

210 Нині одні або другі із них свого любого сина

Будуть оплакувать. Не по порожній розмові, гадаю,

В бій не вступивши, сьогодні розійдемось ми із тобою.

А як розвідати краще про рід наш бажаєш, щоб більше

Знати про нього, то добре мужам багатьом він відомий.

215 Першим славетного Зевс породив хмаровладний Дардана,

Що заснував Дарданію тоді, коли Троя священна

Ще не була на рівнині збудована, смертних оселя,

Й люд в передгір’ях селився багатоджерельної Іди.

Син народивсь у Дардана, володар мужів Еріхтоній,

220 Найбагатішим невдовзі він став серед смертного люду.

Коней три тисячі паслось у нього на луках заплавних, —

Гарних, рисистих кобил, лошатами жвавими гордих.

Навіть Борей їх прагнув жадливо на випасах буйних

І покривав, жеребця темногривого постать прибравши.

225 Ставши жеребними, ті дванадцять лошат породили.

Тож як гасали грайливо по нивах вони хлібодайних,

То, летючи над колоссям, ні зернятка не толочили.

А як гасали вони по хребтові широкого моря,

То пролітали над пінявим плеском морського прибою.

230 Троса родив Еріхтоній, над людом троянським владику,

В Троса ж самого родилося троє дітей бездоганних —

Іл, а за ним Ассарак та ще Ганімед богорівний,

Що найвродливіший був між усього він смертного люду.

Задля краси його вкрадений вічними був він богами,

235 Щоб, живучи між безсмертних, у Зевса вино розливати.

Іл же сина родив, бездоганного Лаомедонта,

Лаомедонт же синів породив — Тіфона, й Пріама,

Лампа, і Клітія, й Гікетаона, Ареєву парость;

Капій був син Ассарака, а сам породив він Анхіса,

240 Я ж — син Анхісів, а Гектор — син богосвітлий Пріамів.

От із якого я роду і крові, що ними хвалюся.

Доблесті ж смертним мужам лише Зевс додає чи збавляє,

Як кому сам забажає: з усіх-бо він є найсильніший.

Тільки не час нам балакати, як дітлахам нерозумним,

245 Стоячи марно отут, посеред найлютішого бою.

Прикрощів ми один одному можемо дуже багато

Наговорить — їх ваги й корабель не підніме стовеслий.

Смертних язик є гнучкий і до розмаїтих придатний

Висловів — простір навколо широкий, де їм випасатись.

250 Як ти до когось промовиш, так і до тебе озвуться.

Тільки ж навіщо словами лайливими в зваді та в сварці

Лаятись нам один з одним, як чинять жінки галасливі

В сварці, що душу роз’ятрює, лютою пройняті злістю,

Й лають усмак одна одну, на вулицю вибігши з дому,

255 З правдою сиплють і лжу, бо в гніві й вона виникає.

Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш,

Перше ніж міддю не зміряєм сили. Мерщій починаймо

На мідногострих списах один з одним змагання завзяте!»

Так він промовив, і в щит той застрашливий списом могутнім

260 Тяжко ударив, аж щит загудів під вістрям важенним.

Аж затремтів Пелеїд і рукою м’язистою щит свій

Зразу вперед одхилив, боячись, що своїм довготінним

Списом навиліт простромить Еней його, духом відважний.

Тож, нерозумний, у мислях і в серці своїм не подумав

265 Він, що славетні дарунки богів нелегко людині

Смертній вдається здолать чи примусити їх поступитись.

Не пощастило Енеєві мужньому списом могутнім

Щит той пробити: наткнувсь він на золото, божий дарунок.

Дві лиш платівки пробив він, а далі під ними лишалось

270 Ще три, бо п’ять їх усього прибив до щита кривоногий:

Зверху — дві мідні, зсередини — дві олов’яні, й між ними —

Ще й золоту, — вона то й затримала спис ясеновий.

В чергу свою, і Ахілл метнув тоді спис довготінний,

Ним він поцілив Енеєві в щит, на всі боки округлий,

275 Близько від верхнього краю, де мідна платівка найтонша,

Там, де найтонша і шкура волова. Пройняв його наскрізь

Ясен з гори Пеліону, і щит загудів від удару.

Низько нагнувся від страху Еней і підняв над собою

Щит свій, а спис пролетів над плечима у нього і вістрям

280 В землю встромивсь, на великім щиті, що все тіло вкриває,

Круги обидва пройнявши. Уникнувши довгого списа,

Випроставсь він, і смуток безмежний залляв йому очі

З жаху, як близько те вістря вп’ялося. Ахілл же тим часом

Вихопив меч мідногострий і кинувся люто на нього

285 З криком жахливим. Та камінь схопив син Анхіса руками

Вельми важкий, — і вдвох не могли б його смертні підняти

З нині живущих, а він і один ним розмахував легко.

Втрапив би камінь Ахіллові, що набігав на Енея,

В щит чи в шолом, та печальну загибель вони б відвернули,

290 А Пелеїд у Енея мечем своїм душу підняв би,

Якби не вгледів цього Посейдон, землі потрясатель.

Тож до безсмертних богів він з такими словами звернувся:

«Горе, як жалко мені відважного духом Енея!

Здоланий сином Пелея, він скоро зійде до Аїду,

295 Тож, нерозумний, послухався лучника він Аполлона,

Той же від нього печальної згуби уже не відверне.

Тільки ж навіщо він має, безвинний, страждання терпіти

Через гризоти чужі? Тож завжди він любі приносив

Жертви безсмертним богам, що в широкому небі домують.

300 Ну ж бо, смертну тепер відведімо від нього загрозу,

Щоб не прогнівавсь Кронід, коли справді рукою Ахілла

Буде убитий Еней. Судилось йому врятуватись,

Щоб не без сліду пропав і не без нащадків лишився

Рід Дардана, якого Кронід уподобав найбільше

305 З-поміж синів, що смертні жінки породили від нього.

Став-бо Кронідові рід Пріамів уже ненависний.

Правити нині троянами буде Енеєва сила

Й діти дітей, що мають од нього іще народитись».

В відповідь мовила так велеока володарка Гера:

310 «Сам ти, землі потрясателю, в серці своєму розмисли,

Чи врятувати Енея, чи дати Ахіллові змогу,

Сину Пелея, приборкать його, хоч який він могутній.

Ми-бо обидві багато разів уже клятви давали

Перед богами безсмертними, я і Паллада Афіна,

315 Що од троян одвертать ми не будемо згубної днини,

Навіть тоді, коли Троя уся нищівним запалає

Полум’ям, що войовничі запалять синове ахеїв».

Слово почувши таке, Посейдон, землі потрясатель,

Крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну

320 Рушив туди, де стояли Еней із славетним Ахіллом.

Темною млою тоді оповив він Ахіллові очі,

Сину Пелея; спис ясеновий, загострений міддю,

Вирвав з міцного щита у відважного духом Енея

Й тут же відразу поклав його перед стопами Ахілла,

325 Потім підняв над землею і з розмахом кинув Енея.

Через численні героїв загони і коней численних

Перелетів Еней тоді, кинутий бога рукою,

І опинився на самім краю многотрудної битви,

Там, де, до бою готуючись, лави кавконів стояли.

330 Близько туди підійшов Посейдон, землі потрясатель,

І, до Енея звертаючись, слово промовив крилате:

«Хто із безсмертних богів осліпив тебе нині, Енею,

Що з Пелеоном безстрашним ти збройно готовий змагатись,

Він же багато сильніший за тебе й безсмертним любіший?

335 Тож відступи перед ним, де й коли б він тобі не зустрівся,

Щоб не потрапить в оселю Аїдову, всупереч долі.

А коли жереб лихий і загибель Ахілла настигнуть,

Сміло виходь з ворогами у лавах передніх змагатись, —

З інших ахеїв ніхто із плечей твоїх зброї не зніме».

340 Все роз’яснивши, лишив Посейдон по цій мові Енея

І, дивовижну одвівши імлу, він Ахіллові очі

Знов прояснив. І здивовано той навкруги оглянувся,

Тяжко зітхнув і до свого відважного серця промовив:

«Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі!

345 Спис мій лежить на землі, та ніде я навколо не бачу

Мужа, в якого я кинув його, наміряючись вбити!

Бачу напевно тепер, що безсмертним богам таки справді

Любий Еней. Я ж гадав, що він марно тоді похвалявся.

Хай забирається геть! Зі мною він битися збройно

350 Більше не схоче, радіючи з того, що смерті уникнув.

Зараз же — час мені в бій войовничих закликать данаїв,

Вийти насупроти й інших троян випробовувать сили».

Мовив і, так ідучи, підбадьорював кожного мужа:

«Нині не стійте здаля від троян, богосвітлі ахеї,

355 Муж проти мужа виходьте, збройно готові змагатись.

Важко одному мені, хоч який би не був я могутній,

Воїв долати стількох і збройно із ними змагатись.

Навіть Арей, хоч і бог він безсмертний, і навіть Афіна

Встоять під пащею бою такого, проте, не здолає.

360 Те, що силою рук або ніг чи поривом одваги

Зможу, робитиму все до найменшого я, запевняю,

Кинуся прямо в ворожі ряди, й не радітиме, певно,

Той із троян, хто на спис наскочить мій мідяногострий!»

Так бадьорив він своїх. А тим часом осяйливий Гектор

365 Лунко гукав до троян, закликаючи йти на Ахілла:

«Трої сини гордовиті, не бійтеся ви Пеліона!

Міг би і я на словах із самими безсмертними битись,

А на списах небезпечно: вони набагато сильніші.

Тож і Ахілл — не всі свої виконать може погрози:

370 Збудеться дещо, а дещо розсиплеться вже й з півдороги.

Я проти нього іду, хоч руками він з полум’ям схожий,

З полум’ям схожий руками, могуттю — з залізом блискучим».

Так бадьорив він троян. І списи свої вгору піднесли

Трої сини. І зійшлись вороги, й залунали їх крики.

375 Раптом з’явивсь перед Гектором Феб-Аполлон і промовив:

«Гекторе, в лавах передніх у бій не вступай із Ахіллом!

Краще тримайся у натовпі, між сум’яття бойового,

Щоб не поцілив він списом чи зблизька мечем не ударив».

Так говорив Аполлон. І, голос божистий почувши,

380 Жахом охоплений Гектор в юрбу вояків заховався.

В час той Ахілл налетів на троян в бойовому пориві

З криком жахливим. І першим славетного вбив Отрінтіда

Іфітіона, що був вожаєм численних народів.

Городоборцю Отрінту Наяда його породила

385 В Гіді, квітучім краю, біля снігом укритого Тмола.

Біг напрямки він, і стрів його списом Ахілл богосвітлий,

В голову вцілив йому, і навпіл вона розкололась.

Тяжко він гримнув об землю, і скрикнув Ахілл богосвітлий:

«От ти лежиш, Отрінтіде, із воїв усіх найстрашніший!

390 Ось де знайшла тебе смерть, а твій край — узбережжя Гігеї-

Озера, де й твій наділ, що від батька прийняв ти у спадок,

Близько водоверті Герма й багатого рибою Гіллу».

Так похвалявсь він, а вбитому очі вже пітьма окрила.

Коні ахеїв йому, пролітаючи в лавах передніх,

395 Краяли тіло колесами. Потім хороброго духом

Демолеонта, міцного в боях, Антенорове віття,

Списом у скроню ударив Ахілл крізь шолом міднощокий.

Мідне забрало не стримало сили удару, і вістря

Череп йому пройняло, і, мозок всередині з кров’ю

400 Перемішавши, приборкало запал його войовничий.

Гіпподаманта по тому, що скочив із повоза свого

Й кинувсь тікати, у спину він ратищем дужим ударив.

Дух випускаючи, той заревів, наче бик круторогий,

Що юнаки його тягнуть мерщій, владарю Гелікону

405 В жертву приносячи, й з того радіє землі потрясатель.

Так він ревів, умираючи, й випустив дух свій одважний.

До богорівного кинувсь із списом Ахілл Полідора,