Іліада

Сина Пріама. Батько йому боронив воювати:

Був-бо він поміж синами його усіма наймолодший

410 І найлюбіший та їх перевищував ніг бистротою.

Спритністю ніг похвалитись бажаючи, він, нерозумний,

В лави проскочив передні й життя свого тут же позбувся.

Списом ударив його прудконогий Ахілл богосвітлий

В спину, коли пробігав він, — в те місце, де череса злотні

415 Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.

Вістря навиліт пройшло біля пупа, все тіло пройнявши.

З зойком навколішки впав він і, в чорну імлу оповитий,

Гримнув об землю, притиснувши нутрощі, що випадали.

Гектор лиш глянув, як брат Полідор, підхопивши руками

420 Нутрощі власні, трупом на землю зваливсь бездиханним, —

Враз залила йому очі скорбота. Не міг уже далі

Осторонь він залишатися, кинувсь назустріч Ахіллу,

Наче те полум’я, списом стрясаючи гострим. Ахілл же

Глянув лиш, як той схопивсь, і так, похваляючись мовив:

425 «Ось наближається муж, що найбільш засмутив мені серце, —

Вбив найдорожчого він мого друга. Тепер уже годі

Нам уникать один одного в лавах борні бойової!»

Глянув спідлоба й до Гектора він богосвітлого мовив:

«Ближче підходь, щоб краю загибелі швидше сягнути!»

430 Так відповів, не лякаючись, Гектор шоломосяйний:

«Не сподівайся, Пеліде, мене залякати словами,

Мов нерозумну дитину, і сам я добре умію

Поглузувати із кожного й прикрим дошкулити словом.

Знаю могутність твою: набагато я слабший за тебе!

435 Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.

Може, таки я, хай слабший, але відберу в тебе душу,

Вдаривши списом, — адже і в мене він гострений добре!»

Так він сказав і з розмаху ратище кинув. Афіна ж

Подихом спис од Ахілла славетного вбік одхилила,

440 Легко дихнувши. Назад він до Гектора знов повернувся

І біля ніг його впав. Пориваючись ворога вбити,

До богосвітлого Гектора кинувсь Ахілл войовничий

З криком страшним. Та легко, як бог, Аполлон його вивів

Із сум’яття бойового, густим огорнувши туманом.

445 Кидався тричі вперед прудконогий Ахілл богосвітлий

З мідяним списом, і тричі густе лиш повітря проймав він.

А учетверте він кинувся знову, на бога подібний,

Голосом крикнув страшним і слово промовив крилате:

«Знову, собако, ти смерті уникнув? А згуба вже зовсім

450 Близько була. Але Феб-Аполлон врятував тебе знову.

Видно, моливсь ти йому, ішовши під посвисти ратищ!

Та покінчу я з тобою, пізніше в бою перестрівши,

Тільки б який помічник з’явився для мене з безсмертних.

Зараз на інших піду я троян, кого де настигну!»

455 Мовив і списом ударив Дріопа в потилицю прямо.

Впав той під ноги йому. Непорушним його залишивши,

Демуха Філеторіда, міцного й могутнього мужа,

Списом коліно пройнявши, спинив. А за тим іще знову

Гострим ударив мечем і життя його тут же позбавив.

460 Далі Біанта синів наздогнав — Лаогона й Дардана,

Разом напав на обох, з колісниць поскидав їх на землю,

Списом ударив цього, а того мечем своїм зблизька.

Троса, Аластора сина, також, — до колін йому впавши,

Він пощади благав і в полон його взяти живого, —

465 Може, з жалю до однолітка той убивати не буде.

Він, нерозумний, не знав, що схилить неможливо Ахілла:

Був це не лагідний вдачею муж, не ласкаво сердечний,

А безпощадний. І, поки, руками обнявши коліна,

Ласки благав він, уразив мечем його той у печінку.

470 Випала вся із утроби печінка і чорною кров’ю

Одіж йому облила. Пітьма вповила йому очі,

Більше не дихав. Далі, на Мулія кинувшись, в ухо

Списом Ахілл його вдарив, і мідяне вістря крізь друге

Вухо навиліт пройшло. Агенорову парость, Ехекла,

475 По голові мечем він оздобленим сильно ударив, —

І його меч по руків’я од крові нагрівся. Багрова

Смерть і могутня судьба Ехеклові очі закрила.

Девкаліонові потім пройняв він мідяногострим

Ратищем милу правицю в тім місці, де сходяться в лікті

480 М’язи пружисті. З повислою той залишився рукою,

Смерть свою бачачи близько. Ахілл же, мечем замахнувшись,

Карк розрубав йому й голову геть із шоломом одкинув.

Мозок з хребта його бризнув, і той повалився на землю.

Вмить наздогнав він тоді бездоганного сина Пірея —

485 Рігма, що сам із Фракії походив, родючого краю.

Списа він кинув у нього, і черево мідь розірвала,

Й мертвим той з повоза впав. Ахілл тоді ратищем вцілив

Ареїтоя візничого, що завертав своїх коней.

Скинув його з колісниці, й сполохані коні рвонули.

490 Наче в глибоких ущелинах над лісовим сухостоєм

Буйний лютує пожар, і глибоко хащі палають,

Вітер роздмухує полум’я й гонить його перед себе, —

Так же із ратищем кидався скрізь він, на бога подібний.

Гнав ворогів, убиваючи, й кров’ю земля підпливала.

495 Наче тих широколобих волів селянин запрягає

Білий ячмінь на утоптанім добре току молотити,

Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що, йдучи, ремиґають, —

Так же і однокопиті Ахілла відважного коні

Мертвих топтали тіла і щити. Обагрились людською

500 Кров’ю і вісь унизу, і поручні круг колісниці;

Бризки невпинно до них і від кінських копит долітали,

І від обіддя коліс. А Пелід все вперед поривався,

Прагнучи слави, й в крові незборенні багрив свої руки.