Іліада

Пісня двадцята. Битва богів

Так при човнах крутобоких до зброї ставали круг тебе,

Сину Пелея, в боях ненаситні ахеї. Трояни

З другого боку зійшлись на високій частині рівнини.

Зевс же з вершини Олімпу, бескеттям багатого гострим,

5 Скликать безсмертних на збори Феміді звелів. Обійшовши

Всюди, богів поскликала усіх вона в Зевса оселю.

Навіть із рік не було неприбулого, крім Океану,

Ані із німф, що в чудових гаях свою мають домівку

Чи у джерелах річок та вологих лугах трав’янистих.

10 От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса,

У передсінку, тесанім гладко, що Зевсові-батьку

Сам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

Так вони в Зевсовім домі зібрались. Землі потрясатель,

Закликом не згордувавши, із моря прийшов на ті збори,

15 Сів посередині й став про задуми Зевса питати:

«Нащо-бо ти, громовладче, на збори богів сюди скликав?

Чи не стосовно троян і ахеїв ти щось замишляєш?

Знову-бо січа й війна поміж них починає палати».

Відповідаючи, Зевс хмаровладний до нього промовив:

20 «Ти угадав, землі потрясателю, що я замислив,

Нащо зібрав вас. Людьми, що гинуть, я завжди турбуюсь.

Сам же, проте, лишатимусь тут, на бескеттях Олімпу

Сидячи, буду дивитись і радувать дух свій. А ви вже,

Інші богове, у лави ідіть до троян і ахеїв,

25 Тим помагайте і цим, кому буде що до вподоби.

А як один лиш Ахілл почне із троянами битись,

Встоять недовго вони перед бистрим на ноги Пелідом.

Тож і раніше навіть на вигляд його трепетали,

Нині ж, коли за товариша гнівом він страшно палає,

30 Дуже боюсь я, щоб всупереч долі він мурів не знищив».

Мовив це слово Кронід і січу роз’ятрив завзяту.

Кинулись в битву богове, та задуми їх були різні.

До кораблів метнулася Гера й Паллада Афіна,

Вслід Посейдон-земледержець подавсь і Гермес, що розносить

35 Блага для нас і усіх перевищує розумом хитрим.

З ними й Гефест закульгав, поспішаючи, міццю своєю

Гордий, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.

Шоломосяйний Арей до троян поспішив тоді й разом

Феб довгокудрий помчав, Артеміда із ним стрілоносна,

40 Ксант бистрохвилий, Лето й Афродіта, на усміхи щедра.

Поки од воїнів смертних далеко тримались богове,

То величались ахеї, що знов поміж ними з’явився

Славний Ахілл, так довго відсутній у битві жорстокій.

Але тремтіли трояни й суглоби їм сковував трепет,

45 Жах огорнув їх, коли появивсь Пеліон прудконогий,

Зброєю сяючи весь, до Арея-убивці подібний.

А як вмішалися поміж людей олімпійські богове,

Встала могутня Еріда, що в бій підбиває, й Афіна

Лунко гукала, з-під мурів зійшовши і ставши над ровом,

50 То над шумливим морським узбережжям завзято кричала.

Грізно й Арей заволав, до чорної бурі подібний,

В битву троян закликаючи то із висот іліонських,

То пробігаючи вздовж Сімоенту по Калліколоні.

Так, в тих і в цих розпаливши завзяття, блаженні богове

55 В бій їх звели і люту між ними розбурхали зваду.

Страшно з висот загримів людей і безсмертних всевладний

Батько, а знизу, з підземних глибин Посейдон-земледержець

Землю безкраю потряс і гір височенні вершини.

Все затряслось — од підгір’я багатоджерельної Іди

60 Аж до верхів її, й місто троянське, і судна ахеїв.

Страхом охоплений Аїдоней, володар преісподніх,

Страшно стривоживсь і, скочивши з трону, гукав, щоб ізверху

Лона землі Посейдон не розверз би, землі потрясатель,

Щоб не розкрилось безсмертним і людям житло його темне,

65 Затхле, бридке, що навіть богів воно вічних жахає.

Гуркіт такий залунав, як зіткнулись боги між собою.

На владаря Посейдона, землі потрясателя, вийшов

Феб-Аполлон тоді, стріли свої нагостривши крилаті;

На Еніалія йшла ясноока богиня Афіна;

70 З Герою стрілася золотолука тоді Артеміда,

Шумна мисливиця, далекосяжця сестра стрілоносна;

Благоподавець могутній Гермес на Лето тоді вийшов,

Проти Гефеста — Потік вировий і глибокохвилий,

Ксантом богове його називають, а люди — Скамандром.

75 Так наступали боги на богів. Ахілл же тим часом

В натовп людський поривався, щоб стрінути десь Пріаміда

Гектора, кров’ю якого всіх більше він прагнув наситить

Войовника щитоносного, лютого бога Арея.

Феб-Аполлон, що на бій підбиває, направив Енея

80 Проти Пеліда, могутньої сили йому надихнувши.

Голосом схожий він став з Лікаоном, Пріамовим сином.

Постать прибравши його, Аполлон, син Зевса, промовив:

«Де ж це, Енею, пораднику Трої, ті давні погрози,

Що похвалявсь ти, вино з владарями троянськими пивши,

85 Стати до бою один на один із Ахіллом Пелідом?»

Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:

«Нащо тепер, Пріаміде, ти кличеш мене проти волі

З високодумним сином Пелеєвим збройно змагатись?

Проти Ахілла-бо я прудконогого нині не вперше

90 Виступлю, — він вже зігнав мене раз своїм ратищем гострим

З Іди, вчинивши на наших корів несподіваний напад

І зруйнувавши Лернес і Педас. Та послав порятунок

Зевс мені, сили мої укріпивши і бистрі коліна.

Тож від Афіни й Ахіллових рук я ледь-ледь не загинув:

95 Йшла-бо вона перед ним, і звитягу несла, й закликала

Мідяним списом лелегів усіх і троян побивати.

Тим-то мужа нема, що міг би з Ахіллом змагатись.

Завжди-бо хтось із богів біля нього й загибель одверне.

Прямо летять його стріли й списи й не раніше ослабнуть,

100 Ніж увіткнуться у тіло людське. Якби перед нами

Рівні можливості визначив бог у бою, то нелегко

Він переміг би, хоч хвалиться тим, що увесь він із міді».

Зевсів же син, владар Аполлон, на це так йому мовив:

«Чом би, герою, й тобі до богів вічносущих молитви

105 Не піднести? Породила-бо, кажуть, тебе Афродіта,

Зевсова донька, від нижчої ж той народився богині,

Ця-бо від Зевса народжена, та — лиш од старця морського.

З міддю блискучою прямо на нього іди і не бійся

Ані погрози його, ані пустопорожньої лайки».

110 Мовив це й силу велику вдихнув вожаєві народів.

Вийшов Еней із переднього ряду, весь сяючи міддю.

Та не укрилось, проте, від білораменної Гери,

Як син Анхіса крізь натовп тоді пробиравсь до Пеліда.

Скликавши разом богів, до них вона так промовляла:

115 «Поміркувати вам треба тепер, Посейдоне й Афіно,

В серці своїм, як скінчиться те все, що отут почалося.

Збройно виходить Еней, блискучою сяючи міддю,

Проти Пеліда, Фебом підбитий на це Аполлоном.

Зважмо-но краще, а може, назад нам його відтіснити

120 Звідси, або кому-небудь із нас в допомозі Ахіллу

Стати, великою силою сповнити й духу відваги

В груди вдихнути, щоб знав він, що з-поміж богів найсильніші

Люблять його, і тільки із них найнікчемніші й досі

Допомагають троянам на полі борні бойової.

125 Тим-то сюди ми з Олімпу зійшли й беремо всі участь

В битві оцій, щоб Ахілл не зазнав од троян будь-якого

Лиха сьогодні. Хай потім уже перетерпить, що Доля

Випряла з ниттю йому, коли мати його породила.

А як Ахілл од безсмертних богів про це сам не почує,

130 То налякатися може, як вийде на нього у битві

Хтось із богів: небезпечно-бо навіч із богом зустрітись».

В відповідь так Посейдон їй промовив, землі потрясатель:

«Геро, не гнівайся так нерозумно, тобі це не личить.

Зовсім того я не хочу, щоб в січі зіткнулись богове —

135 Ми та інші, — адже набагато за них ми сильніші.

Краще зійдім з бойового шляху та на пагорбі сядьмо

Осторонь, — хай про війну вже самі потурбуються люди.

А як Арей або Феб-Аполлон утрутяться у битву

Чи, Пеліона затримавши, битись йому перешкодять,

140 То поміж нами і звада тоді, й бойова колотнеча

Враз розпочнеться. Але, сподіваюсь, вони незабаром

Вернуться знов на Олімп до громади богів невмирущих,

Нашою проти їх волі рукою приборкані слушно».

Мовивши так, безсмертних повів Посейдон темнокудрий

145 До круговидого муру високого, що для Геракла

Богоподібного Трої сини і Паллада Афіна

Побудували, щоб міг од морського сховатись страхіття

В час, коли б гналось за ним з узбережжя воно по рівнині.

Там Посейдон та інші безсмертні боги посідали,

150 Хмарою плечі собі непрозірною щільно прикривши.

Їх супротивники сіли над кручами Калліколони

З вами, осяйливий Фебе і городоборцю Арею.

Радячись так між собою, одні проти одних сиділи

Вічні боги, починати ж війну лиховійну ті й другі

155 Не поспішали, та Зевс із небесних висот спонукав їх.

Міддю уся засвітилась рівнина, бійцями і кіньми

Сповнена суспіль. Земля аж гула навкруги під ногами

Лав бойових. Два найкращі із воїнів найсміливіших

Поміж загонів, ворожих зійшлися, готові змагатись, —

160 Син Анхісів Еней і Ахілл Пеліон богосвітлий.

Син Анхісів з погрозливим поглядом виступив перший,

Важко шоломом киваючи; перед грудьми він округлий

Буйний мав щит, а рукою ще й списом стрясав мідногострим.

А Пеліон йому вийшов назустріч, подібний до лева

165 Хижого, що, із усіх позбігавшись околиць, селяни

Хочуть убити його; з погордою він ізпочатку

Мимо проходить; коли ж його хтось з юнаків войовничих

Списом зачепить, він пащу роззявить, наїжившись, ікла,

Піною вкриті, і серце відважне стискається в грудях;

170 Звільна хвостом по клубах обох себе він шмагає

І по боках, наганяючи хіті собі бойової;

Блиснувши люто очима, вперед він стрибає шалено,

Щоб розтерзати когось або тут же самому загинуть.

Сила Ахіллова так і дух спонукав його мужній

175 Проти Енея, відважного серцем, на бій виступати.

А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,

Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

«Нащо, Енею, вперед із лав своїх ти так далеко

Вийшов? Чи дух твій зі мною змагатись тебе спонукає

180 В гордій надії, що владарем станеш троян конеборних,

Честю Пріамові рівним? Та хоч би мене і убив ти,

Влади за те не дасть тобі в руки Пріам староденний.

Є-бо у нього сини, та й сам він міцний і розважний.

Виділять, може, ділянку для тебе трояни, від інших

185 Кращу, із нивою й садом чудовим тобі на прожиток,

Як умертвиш мене? Та, сподіваюсь, це важко зробити.

Списом колись, пам’ятаю, вже змусив тебе я тікати.

А пригадай, як від стада корів, що ти пас одиноко,

Гнав я нещадно тебе на проворних ногах із Ідейських

190 Гір, і як ти від мене тоді утікав безоглядно?

Зрештою, втік ти в Лернес. За тобою й туди я погнався,

Місто усе зруйнував з допомогою Зевса й Афіни

І полонянок жінок, позбавивши днів їх свободи,

В бран загнав. Врятував тебе Зевс тоді й інші богове.

195 Нині ж, гадаю, вони не врятують тебе, як ти мрієш

Серцем. Раджу тобі я назад відійти і сховатись

Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха

Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».

Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:

200 «Не сподівайся, Пеліде, словами мене залякати,

Наче дитя нерозумне, і сам-бо я добре умію

І глузувати дошкульно, і гострим облаяти словом.

Знаємо рід один одного ми, батьків своїх знаєм,

Давніх переказів чувши багато від смертного люду.