Іліада

Пісня двадцять перша. Битва біля ріки

Щойно добігли трояни до броду ріки вирової,

До струменистого Ксанту, що Зевс породив несмертельний,

Їх розділив там Ахілл, і одних він погнав по рівнині

Прямо до міста, шляхом, де за день перед тим утікали

5 З страхом ахеї, коли лютував там осяйливий Гектор.

Так в сум’ятті утікали й трояни. Глибоким туманом

Гера їм путь застелила, щоб стримати їх. Половину ж

До срібнохвилої річки і тоней глибоких притис він, —

Падали в хлань вони з шумом великим, і хвилі бурхливо

10 Зануртували, і стогін оббіг береги. А трояни

З криком пливли тут і там, розбурханим несені виром.

Як од навали вогню сарана порятунку шукає

Й хмарою мчить до ріки, а дихання вогню нездоланне

Раптом настигне її, і вся вона падає в воду, —

15 Так же і гнані Ахіллом мужі і повози з кіньми

Ксанту глибінь вирову упереміж заповнили густо.

Він же, народжений Зевсом, на березі списа облишив,

До тамариска його прислонивши, й на бога подібний

Кинувсь з одним лиш мечем і, жорстоке замисливши діло,

20 Став довкруг себе рубати, і вістрям посічених зойки

Страшно лунали навколо, і кров’ю вода обагрилась.

Як величезним дельфіном сполохані дрібні рибини

У потаємних глибинах затоки затишної прагнуть

Швидше сховатись, а він пожирає, кого лиш настигне, —

25 Так і троянські мужі у хлані бурхливої річки

Крились під кручами. Руки свої на убивстві втомивши,

З річки Ахілл дванадцять забрав юнаків ще живими,

Щоб за Патроклову, сина Менойта, смерть одплатити.

Витяг з води їх, од страху чмелених, мов оленів юних,

30 Руки назад їм скрутив покроєним рівно ремінням,

Що на собі вони зверху на тканих хітонах носили,

Й товаришам передав одвести до човнів глибодонних,

Сам же до річки вернувся, весь повен жагою убивства.

Трапився там Лікаон йому, син Дарданіда Пріама,

35 Що вибігав із води, той самий, кого він, напавши

Раптом вночі, застав у саду його рідного батька

І захопив у полон, тоді як той гострою міддю

Віття смоковниць зрізав молодих для поруччя на повіз.

Тут несподіваним лихом Ахілл надійшов богосвітлий.

40 Бранця на Лемнос продав він тоді, збудований гарно,

На корабель посадивши, — купив його син Іасона.

А Етіон, із Імбрії гість, заплативши великий

Викуп, звільнив і в Арісбу його відіслав богосвітлу.

Втікши відтіль, незабаром дістався він отчого дому.

45 З Лемносу так повернувшись, із друзями днів одинадцять

Він веселивсь. На дванадцятий — бог його в руки Ахілла

Раптом оддав, а той його мав до оселі Аїда

Перепровадити, хоч не хотів він туди відпливати.

Зразу ж помітив його прудконогий Ахілл богосвітлий,

50 Як без щита і шолома, без списа, він зовсім був голий:

Все поскидав-бо із себе, тікаючи з річки, і потом

Весь знемагав він, і мліли йому від утоми коліна.

З запалом мовив Ахілл до свойого відважного духу:

«Леле! Великеє диво на власні бачу я очі!

55 Знову трояни відважні, яких у бою повбивав я,

Мають на ясний виходити світ із підземної пітьми,

Так же, як цей повернувся, уникнувши смертної днини,

Проданий мною на Лемнос священний, і сивого моря

Глиб не затримав його, хоч узяв багатьох проти волі.

60 Отже, сьогодні гострого списа мойого зазнає

Він на собі, що довідався я і упевнився серцем,

Чи він повернеться знов відтіля, чи його не відпустить

Життєподавча земля, що й сильніших мужів не пускає».

Так він, ждучи, міркував. А той до Ахілла бентежно

65 Сам наближавсь, щоб коліна з благанням обняти, душею

Прагнув-бо смерті лихої уникнути й чорної Кери.

Ратищем довгим уже замахнувся Ахілл богосвітлий,

Щоб його вдарить, а той нахилився, підбігши, й коліна

Міцно обняв йому. Спис пролетів над плечем і уп’явся

70 В землю, порив свій жадаючи тілом наситити людським.

Той же, одною рукою з благанням обнявши коліна,

Другою міцно вхопив і тримав мідногострого списа

І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:

«Змилуйся, зглянься, Ахілле, тебе на колінах благаю!

75 Перед тобою-бо, паростку Зевсів, благальник достойний:

В тебе першого я споживав від дарунків Деметри

В день, коли ти захопив мене в нашім саду врожаїстім

І, відірвавши від батька й від друзів, на Лемнос священний

Бранця продавши, аж сотню биків ти за мене одержав.

80 Нині ж я втроє б тобі заплатив. Лиш дванадцять минуло

Днів як, стільки зазнавши біди, до свого Іліона

Я повернувся. І знову мене віддає в твої руки

Доля лиха. Ненависний, як видно, я Зевсові-батьку,

Що в твої руки віддав мене. Коротковічним родила

85 Мати мене Лаотоя, дочка староденного Альта, —

Альта, який войовничим правує народом лелегів,

Владар в Педасі нагірнім, при березі Сатніоенту.

Донька його серед інших Пріама дружиною стала.

Двох вона нас породила, й обох ти життя нас позбавиш!

90 Вже одного із нас, богоподібного ти Полідора,

В лавах передніх приборкав, уразивши ратищем гострим.

Нині й зі мною це станеться лихо. Уже не надіюсь

Рук я уникнуть твоїх, якщо бог їх до мене наблизив.

Тож тобі інше скажу я, а ти це прийми в своє серце:

95 Не убивай мене! Гектор — мій брат не єдиноутробний,

Той, що твого могутнього вбив щиросердого друга».

Так до Ахілла з благанням уклінним звертався Пріамів

Син світлосяйний, та в відповідь слово почув неласкаве:

«Не говори мені, блазню, про викуп, облиш ці розмови!

100 Поки Патрокла ще не настигла смертельна година,

Серцю моєму було іще любо помилувать часом

Трої синів, — багатьох я, узявши живцем, перепродав.

Нині ж тому не уникнути смерті, кого мені прямо

В руки віддасть божество біля мурів оцих іліонських,

105 Був би то хто із троян чи тим більш — із нащадків Пріама.

Отже, мій любий, умри! І чого це тобі так тужити?

Вмер же Патрокл, а кращий од тебе він був набагато!

Що ж ти, не бачиш, який я могутній та ще й уродливий?

Славного батька я син, і мати у мене — богиня.

110 Але й на мене є смерть, і Доля чигає всевладна.

Буде то вранці уже, чи надвечір, чи саме опівдні, —

Хтось і до мене надійде в бою й відбере мою душу,

Списом ударивши гострим чи з лука сягнувши стрілою».

Мовив він так. А у того і серце, й коліна ослабли.

115 Списа свого уронив і на землю осів, розпростерши

Руки обидві. Ахілл же свій вихопив меч двоєсічний

І коло шиї в ключицю ударив, аж глибоко в тіло

Гострений меч увігнавсь. Лікаон повалився на землю

Ницьма, і чорною кров’ю навколо земля обагрилась.

120 Тіло за ноги вхопивши, у річку Ахілл його кинув

І, похваляючись, слово до нього промовив крилате:

«От і лежи там між рибами! Будуть вони невідчутно

Кров тобі з рани вилизувать. Мати тебе не оплаче,

Опорядивши на ложі. Скамандр вировий твоє тіло

125 В хвилях своїх понесе аж у лоно безкрайого моря.

Граючи в плесах морських, із чорної вигулькне хлані

Риба, щоб білим, смачним Лікаоновим жиром живитись.

Згиньте ж усі, поки ми в Іліон увійдемо священний,

Я — женучи вас, а ви — утікаючи швидко від мене.

130 Не допоможе й Потік вам, що в вирі сріблястому котить

Хвилі свої, хоч би й скільки биків ви несли йому в жертву

Й коней живими у вир йому кидали однокопитих.

Всі ви загинете долею злою й заплатите вповні

І за Патроклову смерть, і за чорну загибель ахеїв,

135 Що біля бистрих човнів, як мене не було, ви побили».

Мовив він так. І розігнавсь Потік своїм серцем сильніше,

В мислях почав міркувать, богосвітлого як би Ахілла

Змусити бій припинить, од троян одвернути загибель.

Син же Пелеїв тим часом із списом своїм довготінним

140 Астеропея настиг, віддать його прагнучи смерті, —

Сином той був Пелегона, якого на світ породили

Аксій широкотечійний і Акессамена-державця

Старша дочка Перібоя, — він з нею з’єднався в коханні.

Кинувсь до нього Ахілл, а той, гострі два держачи списи,

145 Вийшов із річки назустріч. Уклав йому в серце відвагу

Ксант у гніві тяжкім за загублених воїнів юних,

Що вздовж ріки повбивав їх без жалю Ахілл прудконогий.

Тож як, один на одного йшовши, зійшлись вони близько,

Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

150 «Хто і з яких ти мужів, що посмів мені вийти назустріч?

Діти бездольних усі, хто з моєю відвагою стрівся».

В відповідь мовив йому осяйливий син Пелегонів:

«Духом великий Пеліде, навіщо про рід мій питаєш?

Я із Пеонії буйнородючої, дальнього краю,

155 Воїв пеонських при довгих списах я привів із собою,

Вже одинадцятий день як прибув я до стін Іліона.

Рід же мій Аксій почав, що потоком широким струмує,

Аксій, що кращої річки й немає у цілому світі.

Він списоборця родив, Пелегона, від нього ж, як кажуть,

160 Я народивсь. Повоюймо ж тепер, світлосяйний Ахілле!»

Так він з погрозою мовив. І зразу ж Ахілл богосвітлий

Ясен підняв пеліонський. Двома в нього кинув списами

Астеропей, бо був на обидві руки боєздатний.

Списом одним йому в щит він ударив, проте не пробивши

165 Того щита: перешкодило золото, божий дарунок.

Списом же другим Ахіллові він на правиці подряпав

Лікоть, і чорная бризнула кров. Та жадливе до тіла

Ратище гостре, над ним пролетівши, у землю вп’ялося.

Зразу ж тоді і Ахілл, бистролетний свій ясен піднявши,

170 В Астеропея метнув, щоб життя його тут же позбавить.

Схибив, проте, він і вцілив у берег ріки крутобокий, —

До половини встромився в те урвище спис ясеновий.

Сам же Пелід від стегна свій вихопив меч гостролезий

І на троянина кинувсь. Та марно вже той намагався

175 Вирвати з кручі рукою могутньою ясен Ахіллів.

Тричі його він розхитував, прагнучи вирвати з ґрунту,

Тричі втрачав свою силу. Вчетверте хотів він зігнути

І пополам розламать ясеновий спис Еакідів,

Тільки ж раніше Ахілл з нього вирвав мечем його душу.

180 В черево біля пупка він поцілив його, і на землю

Вилились нутрощі всі, і позбувсь він дихання, і пітьма

Очі йому вповила. Ахілл до грудей його кинувсь,

Весь обладунок зірвав і так, похваляючись, мовив:

«Так і лежи! Змагатись з потомком могутнього Зевса

185 Навіть нащадкам Потоку бурхливого все ж непосильно.

Ти говорив, що від бога ти широкохвилого родом,

Я ж від великого батька Кроніда походженням гордий.

Від Еакіда Пелея-бо я народився, численних

Володаря мірмідонян, Еак же від Зевса походить.

190 Скільки могутніший Зевс за потоки, що в море збігають,

Стільки могутніші й Зевса потомки, ніж діти потоків.

Перед тобою великий Потік, — якби міг, то за тебе

Він заступився б, — та з Зевсом Кронідом змагатись нелегко.

З ним не зрівняється ні Ахелой, течією могутній,

195 Ні Океану-ріки глибохвилої сила велика,

Що випливають із нього і ріки, і море широке,

Води потоків, джерел, і струмків, і криниці глибокі.

Але жахається й він блискавиці великого Зевса

Й грому страшного, коли той з небесних висот загуркоче».

200 Так він сказав, і мідного списа із урвища вирвав.

Астеропея ж, дихання позбавивши, кинув лежати

В чистім піску, де чорная хвиля його заливала.