Іліада

410 Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний

Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.

Міх від огню він одсунув і, все позбиравши начиння,

Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо,

Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер,

415 Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті.

Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну,

Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали,

Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті.

Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу,

420 І від безсмертних богів усякої праці навчились.

Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве

Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа.

Взявши за руку й назвавши її на ім’я, він промовив:

«З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,

425 Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.

Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,

Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:

«Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі,

430 Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму,

Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кроніон?

З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині,

Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла

Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою,

435 В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.

Сина мені породити й зростити дав Зевс, між героїв

Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,

Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,

До Іліона послала його на човнах крутобоких

440 Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,

Більш не повернеться вже він ніколи до рідного дому.

Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,

Знатиме й горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.

Дівчину ту, що в дарунок йому присудили ахеї,

445 Вихопив силою в нього із рук володар Агамемнон.

Смуток за нею труїв йому серце. А воїв ахейських

Аж до човнів одтіснили трояни і виходу в поле

Їм не давали. З благанням до сина звертались аргейських

Воїв старійшини й гойні дарунки йому обіцяли.

450 Хоч він одмовився сам їх тоді од біди захищати,

Та, Патроклові давши свої одягнуть обладунки,

В битву послав його, війська великий загін спорядивши.

От цілий день вони билися там, біля Скейської брами,

Й місто взяли б того дня, якби Аполлон на Патрокла,

455 Що завдавав тоді лиха троянам у лавах передніх,

Смерть не послав, бойову приділивши для Гектора славу.

Тож до твоїх я колін припадаю, чи зволиш моєму

Коротковічному синові щит із шоломом зробити,

Панцир міцний, наголінники гарні, до них приладнавши

460 Й пряжки. Його обладунок згубив йому вірний товариш,

Вбитий троянами. Сам він лежить із засмученим серцем».

В відповідь славний сказав на всі руки митець незрівнянний:

«Будь бадьоріша! Хай серця твого ці думки не турбують.

О коли б міг я від смерті жахливої так же укрити

465 Сина твого, коли доля настигне його невблаганна,

Як спорудити озброєння можу йому, що із смертних

Кожен, хто тільки побачить його, дивуватися буде?»

Мовивши так, залишив він Фетіду й до кузні вернувся.

Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати.

470 Всі вони разом — аж двадцять було їх — задихали в горна

Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало,

Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше,

Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще.

Міді незламної й олова досить він в полум’я кинув,

475 Цінного золота й срібла додавши. Ковадло велике

Він приладнав до підставки ковальської міцно, в правицю

Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки.

Приготував він насамперед щит — міцний і великий,

Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,

480 Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.

Щит той з п’ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато

Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.

Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,

Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,

485 І незліченні сузір’я, що неба склепіння вінчають,

Посеред них і Плеяди, й Гіади, і міць Оріона,

Й навіть Ведмедицю — інші ще Возом її називають.

Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона, —

Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.

490 Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні

Міста. В одному із них — весілля та учти справляють,

Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять

З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.

Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола

495 Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі

Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.

Сила народу на площі міській гомоніла. Знялась там

Буча бурхлива — двоє мужів про пеню сперечались

За чоловіка убитого. Клявся один при народі,

500 Що заплатив, а той — заперечував це при народі.

Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.

Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.

Люд вгамувати старались окличники. Колом священним

Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,

505 Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих

І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі свій вирок.

А посередині в них золоті два лежали таланти,

Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.

Друге з тих міст оточили навколо численні два війська

510 В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились —

Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,

Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.

Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.

Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,

515 Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,

Вої ж пішли. На чолі їх — Арей і Паллада Афіна,

Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,

Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди

Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.

520 Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,

Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.

Там заховались вони, блискучою міддю укриті.

Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,

І дожидали приходу овець та биків круторогих.

525 От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,

Награючи на сопілках, — ніякого лиха не ждали.

Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом

І зайняли срібнорунних отару овець і велику

Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали.

530 Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,

Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих

Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,

У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,

І один одного мідними били завзято списами.

535 Звада тіснилася там з Сум’яттям і погрозлива Кера;

Ранених то ледь живих, то й неранених Смерть забирала,

То волочила за ноги убитого труп з бойовища, —

Шати на плечах її червоніли від крові людської.

Воїни, наче живі, у бою тім тіснилися й бились,

540 І один в одного трупи убитих старалися вирвать.

Далі родючих ланів змалював він широкі простори,

Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами

Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.

А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,

545 Келих вина, наче мед той солодкого, в руки щоразу

Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,

Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.

Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,

Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.

550 Далі лани змалював владареві. Достигле колосся

Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.

Падали густо на землю колосся важкі оберемки,

Їх снопов’язи тоді перевеслами туго в’язали.

Три снопов’язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду

555 Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,

Їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,

Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.

Далі під дубом окличники учту уже готували,

В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони

560 Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.

Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник

З золота, — кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;

Віття його на срібних підпорах трималось надійно;

Ровом він темним обведений був, а навкруг олив’яний

565 Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина

Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.

Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,

В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.

Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі

570 І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову

Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,

Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.

Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.

Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.

575 Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег

Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.

Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати

Череду, й бігало дев’ять за ними собак прудконогих.

Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали

580 Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно

В лев’ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.

Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру,

Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались

Їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих.

585 Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись,

Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають.

Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний

І білорунних отару овець в тій чудовій долині,

Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.

590 Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний

Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім

Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.

В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,

Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.

595 В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах,

Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих.

Ті — у віночках чудових були, а ці — на ремінні

Срібному мали ножі, із щирого золота куті.

В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли,

600 Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає

Він перевірити тільки, як круг обертатися буде,

То розійдуться рядами й одні нападають на одних.

Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми

Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний

605 Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання

Два скоморохи стрибали в середині людного кола.

Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану

З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.

А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий,

610 Викував панцир йому, яскравіший за полум’я буйне,

Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше,

Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь;