Іліада

«Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,

205 Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись

В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці

Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, —

Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі

Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром

210 В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?

Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись

Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику

Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.

Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,

215 Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком

При материнському вим’ї, — скарбів цьому рівних немає.

Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших».

Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:

220 «Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає

В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси

Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,

Певності більше було б і відваги у кожного в серці.

Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить

225 Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,

Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші».

Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.

Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,

Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,

230 Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,

Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський

Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.

Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:

«О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!

235 Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,

Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.

Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший

Хтось залишився, а слабшого взяв ти з незручності тої,

Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший».

240 Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.

Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:

«Раз дозволяєте ви обрати супутця самому,

Як про божистого я забув би тоді Одіссея?

Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний

245 В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.

От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва

Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!»

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

«Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.

250 Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.

Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,

Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини

Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась».

Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.

255 Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий

Сину Тідея, — біля корабля той лишив свою зброю, —

Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,

З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно

Плоский шишак, — юнаки свої голови ним захищають.

260 Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,

Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,

Шитим із шкіри, — всередині був з багатьох ремінців він

Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними

Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо

265 Бігли туди і сюди, — за підкладку була в них повстина.

Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,

Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;

В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,

Амфідамант дарував його Молу на пам’ять як гостю,

270 Той же носить його сину своєму віддав Меріону.

Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.

А як обидва вони одягнули озброєння грізне,

Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.

Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна

275 Близько дороги, але не могли вони бачить очима

Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.

Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:

«Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди

Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,

280 Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна

Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,

Діло велике зробивши, що в пам’ятку буде троянам».

Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:

«Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!

285 Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,

В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.

Біля Асопу-ріки міднозбройних лишивши ахеїв,

Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався

В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні

290 З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.

Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.

Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,

З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, —

Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву».

295 Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна.

А закінчивши молитву до доньки великого Зевса,

Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі

Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.

Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам

300 Гектор, — усю поскликав він на збори військову старшину,

Скільки було там троянських вождів і порадників люду.

Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:

«Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне

Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:

305 Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней,

Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських.

Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде

До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать —

Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,

310 Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу

Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть

Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».

Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда

315 Богобоязного, мав він і золота, й міді багато,

З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний,

В батька свого серед дочок п’ятьох він єдиним був сином.

Він із таким до троян і до Гектора словом звернувся:

«Гекторе, серце відважне і дух мій мене спонукає

320 До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать.

Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися,

Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю,

З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда.

Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання.

325 Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь

До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина

Радити раду — тікати їм звідси чи битися далі».

Мовив він так, а Гектор взяв берло у руки й поклявся:

«Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде!

330 Їздить ніхто із троян на тих конях не буде, крім тебе,

Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись».

Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив.

Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув,

Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка,

335 Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши,

До кораблів з свого табору рушив. Але повернутись

Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось.

От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней,

Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром

340 Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:

«Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану.

Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний,

Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти?

Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши,

345 Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово

Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими,

До кораблів увесь час його будем від стану тіснити,

Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути».

Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги

350 Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.

А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі

Не зупиняючись, — мул від вола-бо придатніший завжди

Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, —

Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши,

355 З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють,

Щоб за наказом від Гектора в табір його завернути.

Ті вже — як списом докинуть — од нього були або й ближче, —

Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче

Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися.

360 Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах мисливських,

Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно

У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, —

Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем,

Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно.

365 До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись

Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна

Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв,

Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з’явився.

Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:

370 «Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго

Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!»

Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно.

Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же

В землю уп’явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати,

375 Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли,

Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли

Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив:

«Не убивайте мене! Відкуплюся. Багато в нас дома

Золота, міді й заліза, що так його важко кувати.

380 З радістю батько мій викуп за мене вам дасть незліченний,

Тільки б почув, що живий на човнах я лишився ахейських».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить.

Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро:

385 Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями,

В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?

Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти?

Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай

Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?»

390 В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:

«Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор —

Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю,

З однокопитими кіньми славетного сина Пелея

І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає,

395 Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать —

Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,

Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу

Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть

Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».

400 Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий:

«Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало:

Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила

Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю

Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня.

405 Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро.