Іліада

Ці хай із вістю ідуть до Атріда. А ти залишайся,

Переночуєш на ложі м’якому. Удосвіта ж завтра

Ми поміркуєм, додому пливти нам чи тут залишатись».

620 Мовивши це, він Патроклові мовчки моргає бровою

Феніксу постіль вигідну стелить, щоб швидше з намету

Вийти усі здогадались. Озвався тоді богорівний

Син Теламона Еант і слово таке до них мовив:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

625 Будемо йти! Мети-бо розмови шляхом цим, здається,

Не досягнути. Треба данаям тепер якнайшвидше

Відповідь цю сповістить, хоч на добре вона й не виходить, —

Досі ж її дожидають вони. А Ахілл прудконогий

Диким шаленством свої гордовиті наповнює груди,

630 Надто жорстокий, він приязні друзів своїх не шанує,

Що на швидких кораблях його нею усі визначали, —

Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили,

Винагороду приймає, так само як батько за сина!

Викуп сплативши великий, лишається вбивця в народі,

635 Той же, хто взяв його, мстивий свій дух і своє гордовите

Серце вгамовує. Тільки у груди тобі незмиренну

Вклали богове злобу і тільки задля однієї

Дівчини. Ми ж їх аж сім, та найкращих, тобі обіцяли

Й інших дарунків багато. То стань же і ти лагідніший,

640 Хоч би шануючи дім свій. Прийшли під твою ми покрівлю,

Послані людом данайським, готові тебе відзначити

Приязню й дружбою щирою більше, ніж інші ахеї».

Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Теламоніде Еанте, керманичу люду божистий!

645 Все тут, здається мені, цілком від душі говорив ти.

Та розривається серце од гніву, лише-но згадаю,

Як син Атрея зневажив мене перед військом аргеїв,

Так наче був би я зайда якийсь чи приблуда нікчемний.

Отже, вертайтесь назад і звістіть йому в відповідь от що:

650 Я не раніше про участь у битві помислю кривавій,

Ніж син Пріама, великого розумом, Гектор божистий

До кораблів мірмідонських і наших наметів підійде

Та повбиває аргеїв і знищить вогнем кораблі їх.

Перед наметом моїм і чорним човном, сподіваюсь,

655 Гектор од бою, хоч як його хтів би, утриматись мусить».

Так він промовив, і кожен, з дводонного келиха зливши

В жертву богам, пішов до човнів на чолі з Одіссеєм.

Товаришам тоді зразу Патрокл наказав і служницям

Феніксу постіль вигідну в шатрі постелить якнайшвидше.

660 Постіль, як він наказав, постелили слухняно служниці,

Руна м’які, й килими, й тонкоткані льняні простирала.

Ліг на тім ложі старий дожидать на Еос богосвітлу.

Сам же Ахілл в глиб намету місткого пішов спочивати,

Поруч із ним приведена з Лесбосу жінка лежала,

665 Форбанта юна дочка, Діомеда ставна й краснолиця.

Проти Патрокл спочивав, біля нього лежала Іфіда,

Діва струнка, що йому Ахілл дарував богосвітлий,

Скірос узявши стрімкий, владаря Еніея оселю.

Щойно вернулися ті до наметів державця Атріда,

670 Келихи злотні піднявши, їх стріли синове ахеїв

І почали один перед одним розпитувать пильно.

Перший питати почав володар мужів Агамемнон:

«Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,

Хоче він згубний вогонь від наших човнів одвернути

675 Чи відмовляється, й гнів йому й досі ще сповнює груди?»

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

«Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

Гніву свого він не хоче згасити і навіть ще більше

Сповнився люттю й тебе, і дарунки твої відкидає.

680 Каже, що сам ти повинен з аргеями разом подумать,

Як із біди кораблі і народ врятувати ахейський.

Ще й нахваляється завтра, як тільки-но блисне світанок,

Добре оснащені в море спустить кораблі крутобокі.

Він і іншим ахеям порадив те саме зробити —

685 Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої

Не дочекатися вам, над нею-бо Зевс громовладний

Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.

Мовив він так. Це підтвердять і ті, що ходили зі мною, —

Мужній Еант і з ним окличників двоє статечних.

690 Фенікс же сивий, Пелідом запрошений, там залишився,

Щоб в кораблях його завтра до рідного їхати краю,

Як побажає того. Силоміць же його не везтиме».

Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,

Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

695 Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.

Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:

«Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

Краще б ти вже не просив бездоганного сина Пелея,

Стільки дарів обіцявши. Занадто й без того він гордий.

700 Нині ж ти сповнив йому ще більшою гордістю серце.

Але облишмо його! Як хоче — нехай собі їде

Чи залишається! Вирушить в бій він тоді, як у грудях

Серце накаже йому або хтось із богів спонукає.

Ну-бо, послухайте, що я скажу, та й усі так зробімо.

705 Спати лягаймо тепер, їдою й вином вдовольнивши

Любого серця потребу: від них-бо й снага, і відвага.

Завтра ж, коли заясніє прекрасна Еос розоперста,

Перед човнами швиденько збери і комонних, і піших,

Словом додай їм одваги й виходь серед перших до бою».

710 Мовив він так. І схвально ту слухали мову державці,

Подиву повні од слів Діомеда, впокірника коней.

Потім, богам узливання вчинивши, пішли до наметів,

Де полягали нарешті сну споживати дарунки.