Іліада

610 Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна.

От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся

В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить.

Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,

Сином Асклепія, — мужа в обличчя не встиг я побачить,

615 Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали».

Так він промовив, Патрокл послухався любого друга

Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.

Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом

І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну,

620 Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней

Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру

Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету

Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних.

Їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, —

625 Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом,

Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку,

В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив.

Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний,

Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому —

630 В мідному блюді закуску до того напою — цибулі,

Жовтого меду й священного борошна ячного досить.

Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому,

Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири

Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок,

635 З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому.

Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би,

Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.

Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши

В келих вина, натерла козиного сиру на мідній

640 Терці і білого борошна ячного ще домішала.

Приготувавши напій, їх пити вона запросила.

А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили,

В щирих розмови словах почали утішатись взаємно.

Раптом у дверях з’явився Патрокл, на безсмертного схожий.

645 Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного,

Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати.

Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:

«Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий!

Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись,

650 Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю,

Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона.

Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла.

Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він

Муж цей страшний — звинуватити легко й безвинного може».

655 В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:

«Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських,

Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме

Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі

На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.

660 В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній,

Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним — Агамемнон,

Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий.

От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища —

Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний

665 Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв.

Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв

Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали,

Їх же самих перебито було до останку? У мене

Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому.

670 О, коли б юність мою і колишню могутність вернути

З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча

Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха,

Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді.

Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши,

675 Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий;

Тільки упав він — і всі відразу розбіглись селяни.

Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали —

Черід корів п’ятдесят і отар стільки само овечих,

Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних.

680 Сто й п’ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили —

Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата.

Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали,

Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився,

Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я.

685 Ледве світать почало, окличники вийшли скликати

Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді.

От позбирались вожді пілоського люду і стали

Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні

З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли.

690 Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня

В роки минулі — кращі тоді з нас загинули люди.

Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний,

З них я зостався один: усі-бо загинули інші.

Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї,

695 Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.

Череду гарних корів і велику отару овечу

Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами.

Заборгували чимало й йому на священній Еліді:

Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом

700 Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний

Участь узять в перегонах. Та Авгій, воїв керманич,

Їх захопив, відпустивши візничого в смутку без коней.

Тим-то словами його і ділами розгніваний старець

Взяв собі долю достатню, а решту віддав для народу,

705 Ділячи так, щоб ніхто не лишився без рівної частки.

Кожного так наділивши, приносить ми стали по місту

Жертви священні богам. Та вже третього ранку епеї

Разом усі — й піхотою, і однокопитими кіньми

Вийшли на нас. Із ними — озброєні два Моліони,

710 Підлітки ще, з військовою справою мало знайомі.

Місто в нас є Тріоесса, стоїть на узгір’ї високім,

Окрай пілоських пісків і від річки Алфею далеко.

Прагнучи місто розбить, облягли його раптом епеї.

Та лиш рівнину вони перейшли, як з Олімпу Афіна

715 Миттю вночі прилетіла вістункою й стати до зброї

Нам наказала. Охоче зібрались до Пілоса люди:

Рвались до бою вони. Мій батько Нелей не дозволив

Стати до зброї мені і сховав мій повіз і коні.

Він-бо вважав, що я досвіду в справах військових не маю.

720 Я ж, хоч і піший пішов, але й між комонників наших

Вже визначався, — так повела нашу битву Афіна.

Є в нас ріка Мініей, недалеко від міста Арени

В море впадає, — зорі там божистої ми дожидали,

Вої пілосців комонні, туди напливала й піхота.

725 Разом з’єднавшися там і озброєння все одягнувши,

Ми добулися опівдні до течій священних Алфею.

Там премогутньому Зевсові жертви ми склали прегарні,

Також Алфею бика і так само бика Посейдону,

А ясноокій Афіні — з черід щонайкращу корову.

730 Потім вечеряти стали, розсівшися скрізь по загонах,

І полягали до сну, з плечей не знімаючи зброї,

Над течією ріки. А тим часом зухвалі епеї,

Прагнучи місто розбить, навкруги вже його обступили.

Але велике на них дожидало ще діло Арея.

735 Тільки-но бо світлосяйне з’явилось на обрії сонце,

Бій почали ми, з молитвою Зевса призвавши й Афіну.

Зразу ж, як тільки з епеями бій в пілосян розпочався,

Першим я Мулія-списника вбив і здобув його коні

Однокопиті. Зятем державному Авгію був він,

740 Старшої доньки його, Агамеди русявої, мужем,

Знахарки зіль лікувальних, що родить земля їх безкрая.

Мідним я списом ударив його, коли він наближався, —

В куряву так і зваливсь. Я ж, стрибнувши в його колісницю,

Став поміж воїв передніх. Тим часом зухвалі епеї

745 Кинулись врозтіч усі, побачивши вбитого мужа,

Воїв комонних вождя, що був у боях наймужніший.

Вслід я за ними помчав, до чорної бурі подібний,

Взяв п’ятдесят колісниць, і з кожної воїнів двоє,

Списом моїм переможені, землю гризли зубами.

750 Був би я вбив тоді Актора юних синів, Моліонів,

Та їхній батько, землі потрясатель широкодержавний,

Виніс із бою обох, густою окутавши млою.

Сили великої все ж надав тоді Зевс пілосянам.

Гнали-бо ми ворогів по широких просторах рівнини,

755 Їх убивали нещадно й озброєння гарне знімали.

А як в Бупрасій дісталися ми, на пшеницю багатий,

До Оленійської скелі, до пагорка, що Алесійським

Зветься, то звідти назад наше військо вернула Афіна.

Там я останнього ворога вбив і покинув. Ахеї ж

760 Знову з Бупрасія бистрих погнали до Пілоса коней.

Славили Зевса усі між богів і Нестора в людях.

Був я такий, якщо був ним колись, між мужами. Ахілл же

Втіху волів лише сам із доблесті мати своєї.

Ще він заплаче, боюсь, коли весь народ наш загине.

765 Друже мій любий, згадай, що Менойт тобі сам заповідав

В день, коли з Фтії тебе виряджав він до сина Атрея.

В домі якраз ми були тоді — я й Одіссей богосвітлий.

Отже, ми чули усе, що тобі того дня він повідав.

Бо у залюднений дім приходили ми до Пелея,

770 В військо скликаючи люд по ахейській землі многоплідній.

Там ми застали тоді героя Менойта у домі,

Також тебе і Ахілла. Пелей же, їздець староденний,

Жирні палив громовладному Зевсові стегна бичачі

В себе в подвір’ї. Чашу тримав у руках золоту він

775 І іскрометним вином поливав палаючу жертву.

М’ясо бичаче ви вдвох готували, а ми з Одіссеєм

Стали при вході. Здивований кинувсь Ахілл, і, за руку

Взявши, повів нас до себе, і, сісти обох запросивши,

Нас пригощати почав, як то для гостей подобає.

780 Потім, коли вже їдою й питтям ми усі вдовольнились,

Став я до вас говорити й запрошував їхати з нами.

Згодні були ви обидва, а інші — поради давали.

Старець Пелей наказував синові свому Ахіллу

Доблесним бути в боях і тим перевищувать інших.

785 Саме тоді і Менойт тобі, Акторів син, заповідав:

«Сину мій любий, тебе Ахілл перевищує родом,

Хоч ти і старший роками. Зате він багато сильніший.

Допомагай же йому порадою й словом розумним,

Будь йому прикладом, він до доброго завжди прихильний».

790 Так заповів тобі старець, а ти вже й забув. От і нині

Слово промов до Ахілла — розумний він, мусить послухать.

Може, тобі, з допомогою бога, його й пощастило б

Переконати, бо завжди порада нам дружня до речі.

А як боїться душею якогось богів віщування,

795 Чи сповіщала від Зевса про щось йому мати поважна —

Хай відрядить хоч тебе й мірмідонян ще й інших з тобою

Швидше пошле, — чи не станеш ти світлом рятунку данаям.

Хай свою зброю ясну дозволить тобі одягнути, —

Може, за нього прийнявши тебе, хоч трохи ахеї

800 Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,

Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.

З свіжими силами від кораблів і наметів ви легко

Під Іліон відженете знеможене військо вороже».

Мовив це й тим схвилював він у грудях Патроклові серце, —

805 Вздовж кораблів той помчав до Ахілла, до внука Еака.

До кораблів Одіссея божистого бігши, дістався

Швидко Патрокл до місця, де збори і суд учиняли

Люди, і де олтарі збудували вони для безсмертних.

Паросток Зевсів йому, Евріпіл, там поранений стрівся,

810 Син Евемона, — в стегно уражений злою стрілою

Йшов він із бою, кульгаючи, й піт обливав йому рясно

Голову й плечі, і чорная кров струмувала невпинно

З рани страшної, та дух залишався у нім непохитний.

Глянув Менойтів син веледужий і жалем пройнявся,

815 І з співчуттям щиросердим він слово промовив крилате: