Іліада

Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі.

Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом

205 В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болю

Кинув на землю його, між троянського війська вронивши,

Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув.

Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши змія

Перед собою — знамення егідодержавного Зевса.

210 Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

«Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть

Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу

Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен

В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу!

215 Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається.

Далі не йдімо перед човнами з данаями битись.

Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським

Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч

Птах із’явився, орел, який високо в небі ширяє, —

220 В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний

Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому

Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу.

Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейські

Натиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї,

225 Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку,

А багатьох за собою покинем троян, що ахеї

Гострою міддю поб’ють, кораблі захищаючи власні.

Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душею

Смисл божественних знамень, і йому повірили б люди».

230 Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:

«Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби!

Міг би і краще за це ти інше придумати слово.

А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив,

То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали!

235 Радиш забути мені громоносного Зевса веління

Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши;

А замість того порадив ти вірити ширококрилим

Птахам, — на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить,

Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить,

240 Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє.

Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса:

Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає.

В нас-бо найкраще знамення одне — захищати вітчизну.

Але чого ти злякався війни й бойового завзяття?

245 Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми

Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, —

В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового.

А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа

Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати,

250 Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить».

Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили

З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний

З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю

Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям

255 Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу.

Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни

Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались,

Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці,

Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї

260 Глибоко в землю забили, — найперші підвалини вежам.

Їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські

Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця.

Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці,

По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

265 Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах,

Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям.

Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили,

Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

«Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній,

270 Чи навіть слабший від інших, — не всі-бо однакові люди

В битві бувають, — нині для кожного знайдеться діло!

Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє

До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши!

Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність!

275 Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече,

Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!»

Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв.

Наче зимового дня сніжини посиплються густо

В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий

280 Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити.

Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє

Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття,

Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні,

І узбережжя устеле, і сивого моря затоки;

285 Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше

Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє.

Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо —

То на троян, а то від троян на загони ахейські

Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290 Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор

Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки

Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона

Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих.

Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий,

295 Кутий із міді, карбований, — гарно скував його вмілий

Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно

Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши.

Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах,

300 М’яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить

Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно.

Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу

З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами,

Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче,

305 Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший

Падає сам, уражений списом з правиці міцної.

Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона

Рушити сміло на вал і крушити зубчаті бійниці.

Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:

310 «Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують

Місцем на учтах, і м’ясом найкращим, і келихом повним

Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?

Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту

Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.

315 Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських

Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою,

Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах:

«Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують

Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,

320 Вина медові п’ючи найсолодші, — зате ж бо й велика

Доблесть їх, — завжди-бо в перших лікійських рядах вони б’ються».

Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли,

Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись,

То не хотів би я й сам між передніми лавами битись,

325 Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють.

Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери

Смерті, — ані утекти, ні сховатись од них неможливо.

Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!»

Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь.

330 Рушили прямо вони із лікійським загоном численним.

Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, —

Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо.

Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно

Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути.

335 Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних,

З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету

Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули —

Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого,

Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів

340 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, —

Їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись.

Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:

«Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,

А коли можна, обох, — отак воно буде найкраще,

345 Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром:

Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше

Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.

Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає,

Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній

350 Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник,

Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв,

Перед Еантами став і до них, поспішаючи, мовив:

«Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв,

355 Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса,

Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити

І, коли можна, удвох, — отак воно буде найкраще,

Там-бо чекає усіх велика біда незабаром:

Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше

360 Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.

Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає,

Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній

Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній,

365 Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:

«Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь

Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались.

Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою.

Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши».

370 Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній,

Разом з Еантом подався і Тевкр, його брат одноотчий.

Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою.

От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом,

Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті.

375 Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці

Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська.

Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.

Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона,

Духом відважного мужа Епікла, його він ударив

380 Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром

Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч

Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці

З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув

І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями

385 Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає,

З вежі високої впав, і дух його кості покинув.

Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха,

Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою

З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви.

390 Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв

Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись.

Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви

Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття.

І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши,

395 Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом,

Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало.

А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною,

Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху

Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.

400 Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром.

Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях

Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини

Смерть одвернув, — загинуть не дав йому перед човнами.

Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом

405 Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав.