Іліада

«Ах ви, нещасні вожді і порадники війська данаїв!

От доведеться вже вам од вітчизни і друзів далеко

Тіл ваших жиром лискучим під Троєю псів годувати!

Але скажи, Евріпіле-герою, годованцю Зевсів,

820 В силі затримати Гектора міць величезну ахеї

Чи упадуть і загинуть, його переборені списом?»

Відповідаючи, так Евріпіл йому ранений мовив:

«Жодного, паростку Зевсів, Патрокле, рятунку ахеям

Більше нема, — побіжать до човнів вони чорних небавом!

825 Найхоробріші вої, що досі були поміж нами,

При кораблях полягли, стрілою троян або списом

Вбиті нещадно. А сила ворожа зростає всечасно.

Тож порятуй мене зараз, веди до човнів чорнобоких,

Вийми стрілу із стегна і теплою змиєш водою

830 Чорную кров, а рану добірним посиплеш вигойним

Зіллям, що ти його, кажуть, навчивсь пізнавать від Ахілла,

Той — від Хірона, що був справедливіший серед кентаврів.

Що ж до своїх лікарів — Подалірія та Махаона,

То, як здається, із раною той десь лежить у наметі

835 І бездоганного лікаря сам потребує, а другий

Десь на троянській рівнині змагається з лютим Ареєм».

В відповідь мовив до нього Менойтів син веледужий:

«Що ж воно буде? І що нам робить, Евріпіле-герою?

Я побіжу до Ахілла відважного слово повідать,

840 Як староденний звелів мені Нестор, захисник ахеїв.

Але й тебе не покину самого я тут знемагати».

З словом цим, груди обнявши, повів він керманича люду

Аж до намету. Служник розстелив йому шкури волові.

Там він лягає, й Патрокл із стегна йому гостропекуче

845 Вістря ножем вирізає і, теплою змивши водою

Чорную кров та коріння гіркеє руками розтерши,

Зілля вигойного сипле на рану й загоює зразу

Ввесь її біль, і рана присохла, і кров зупинилась.