Іліада

Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви

Не відступив, — іще сподівався він славу здобути

І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:

«Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал?

410 Важко самому мені, хоч який би не був я могутній,

Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу.

Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!»

Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком,

За владарем і порадником рушили в битву завзяту.

415 З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги,

Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике.

Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаїв

Мур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу,

Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї

420 Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули.

Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,

З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,

Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, —

Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром

425 Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивали

Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.

Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, —

В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритим

Тилом, а іншим — крізь їхні щити попробивані — в груди.

430 Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров’ю

Воїв з обох ворогуючих станів — троян і ахеїв.

Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв,

Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:

Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє

435 Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток.

Так врівноважені бій і війна були, доки могутній

Зевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама,

Вищої слави, — він перший крізь вал прорвався ахейський.

Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:

440 «Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейський

І пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!»

Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши,

Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися,

Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись.

445 Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами,

Й легко поніс його, — знизу широкий, загострений зверху

Був він. Підняти той камінь з землі і на повіз покласти

Не спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу,

З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним;

450 Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий.

Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно,

Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, —

Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу.

Брама висока й двійчата була, і стулки у неї

455 Щільно були припасовані, й кованих засувів двоє,

Й довга запора одна зачиняли зсередини браму.

Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо,

Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив.

З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь

460 Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама,

Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки,

Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор,

Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю,

Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він

465 Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг би

Стримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі.

Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на мури

Лізти навалою, й радо наказу послухали вої.

Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму

470 Ринули буйним потоком. І стали данаї тікати

До кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.