Іліада

610 Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра

Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну

Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи,

Тесаним гладко, — і разом один проти одного вийшли.

Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий,

615 Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив

В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва

Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю.

Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши,

Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:

620 «Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв,

Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні!

Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними

Так ви, собаки презренні, зганьбили мене, коли серцем

Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє,

625 Гніву тяжкого, — бодай зруйнував би вам місто високе!

Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі

Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно.

Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні

Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських.

630 Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея.

Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, —

І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить.

Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським?

Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі

635 Шалом війни вони, всім однаково людям страшної.

Всім-бо людина насититись може — і сном, і коханням,

Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, —

Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути,

Ніж од війни. А трояни — ті завжди в бою ненаситні».

640 Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши,

Товаришам до рук передав Менелай бездоганний,

Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.

Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена,

Гарпаліон, — за батьком він любим подавсь воювати

645 В Трою, але у батьківську не повернувся країну.

Отже, Атрідові він в його щит посередині списом

Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити.

Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті

Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив.

650 А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, —

В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою

Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю.

Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних

Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю,

655 Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю.

Великодушні тоді оточили його пафлагонці,

На колісницю поклали його й повезли у скорботі

До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, —

Та не така мала бути за вбитого сина відомста!

660 Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса,

Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім.

Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою.

Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда,

Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі.

665 На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну.

Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний,

Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної,

То при ахейських човнах від рук загине троянських.

Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв,

670 І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати.

В ухо зазнав він удару й під щелепу. І тої ж хвилини

Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.

Так вони бились завзято, на полум’я схожі вогнисте.

Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав,

675 Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато

Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї

Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель

Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм.

Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку,

680 Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, —

Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег,

Протесілай із Еантом поставили. Мур в тому місці

Нижче збудований був, ніж деінде, — в страшній завірюсі

Воїв і коней битва точилася там найзавзятіш.

685 Там беотійців загони і довгохітонних іонян,

Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв

Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали

Світлого Гектора: був-бо на полум’я ясне він схожий.

В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх

690 Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій

З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою

Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном;

Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком.

Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея,

695 Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці,

Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата

Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея.

Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла.

Разом були на чолі у фтіян вони войовничих.

700 І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились.

Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний,

Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином.

Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці,

Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно

705 Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів;

Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою,

Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, —

Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли.

Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих

710 Товаришів його вірних, — коли від утоми і поту

Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали.

Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином:

До рукопашного бою-бо серце у них не лежало.

В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю,

715 В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових,

Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни

Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши,

Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали.

Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно,

720 Билися з військом троянським і з Гектором мідянозбройним.

Локри ж стріляли, сховавшись в тилу. Й забували трояни

Про бойовеє завзяття, — їх часті бентежили стріли.

Від кораблів і наметів ахейських з утратами мали

Вже в Іліон, овіяний вітром, вертатись трояни,

725 Коб не сказав тоді Полідамант, перед Гектором ставши:

«Гекторе, ні на чиї умовляння ти зважить не здатний!

Раз дарував тобі здібності бог у воєнному ділі,

То і в пораді хотів би за інших ти бути мудрішим.

Та чи під силу ж людині одній це усе сполучити?

730 Тож одному дає здібності бог у воєнному ділі,

Іншому — хист танцювати, ще іншому — співи й кіфару,

Іншому Зевс громовладний вкладає у груди кмітливий

Розум, що користі ним багатьом той немало приносить,

Та багатьох і рятує, й найбільш його сам розуміє.

735 Але скажу тобі те, що мені видається найкращим.

Полум’я бою вінком тебе звідусіль оточило.

Духом могутні трояни, укріплений вал перейшовши,

Осторонь збройно усі поставали, а інші ще б’ються, —

Менший загін проти більших, розсипавшись між кораблями.

740 Тож, відійшовши від бою, вождів поскликай щонайкращих —

Спільною радою ми тоді обміркуємо разом,

Чи несподіваним наступом брать кораблі многовеслі,

Тільки б дав силу нам бог, чи негайно назад повернутись

Від кораблів, поки ми іще цілі самі. Та боюсь я,

745 Щоб ті завзяті ахеї вчорашнього нам не вернули

Боргу: біля кораблів у них є ненаситний у битві

Муж, що, гадаю, не схоче без бою лишатися довго».

Мовив він так, і Гектор те слово розумне вподобав,

Із колісниці в озброєнні зразу ж зіскочив на землю

750 Й Полідамантові в відповідь слово промовив крилате:

«Полідаманте, тримай біля себе бійців щонайкращих,

Сам же подамсь я туди, у загальну вмішаюся битву

І повернуся назад, розпорядження давши належні».

Мовив це, й вирушив він, до гори снігової подібний,

755 І полетів до троян і союзників їхніх із криком.

Зразу тоді почали всі збиратись до сина Пантоя,

Полідаманта відважного, Гектора заклик почувши.

Гектор же йшов по передніх рядах і шукав, чи не знайде

Він Деїфоба, силу могутню державця Гелена,

760 Асія, сина Гертака, і сина його Адаманта.

Хоч і знайшов, та не всі вони цілі були і здорові:

Ті під кормами ахейських човнів простяглись нерухомо,

Душі згубивши свої від безжальної зброї аргеїв,

Інші ж за муром міським, поранені тяжко, лежали.

765 Потім по лівому краї від битви, що сльози приносить,

Він Александра знайшов, пишнокосої мужа Єлени, —

Товаришів підбадьорював той, закликаючи битись.

Гектор спинивсь біля нього і слово образливе мовив:

«Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!

770 Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена,

Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта,

Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає

Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!»

Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

775 «Гекторе, знати тебе — безвинного ти винуватиш!

Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь

Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила.

З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих,

З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям

780 Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті.

Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена

З битви вернулись, великими в руку обидва списами

Тяжко поранені, — сам врятував їх од смерті Кроніон.

Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує.

785 Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен,

Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало.

А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо».

Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце.

Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.

790 Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта,

І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая,

Й Гіппотіона синів — Аскалія й Морія славних,

Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора

Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву.

795 Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних,

Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю,

З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає

Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря

Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну.

800 Так і загони троян один набігали за одним

В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно.

Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея

Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий,

З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю;

805 Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього.

Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави,

Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати.

Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям.

Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:

810 «Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв

Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім.

Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв.

Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні