Іліада

Стану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,

410 Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,

Краще зійти мені в землю, ніякої більше не буде

Втіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.

Далі — лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,

Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,

415 Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто —

Фіви високобрамні. Отож він убив Етіона,

Зброї ж із нього не зняв: посоромився в серці своєму,

Тільки спалив із його обладунком, оздобленим гарно,

Й пагорб насипав над ним, ще й в’язів над ним насадили

420 Німфи нагірні, Зевса егідодержавного доньки.

Сім було рідних у мене братів у батьківськім домі,

І в один день вони разом пішли до оселі Аїда:

Їх-бо усіх повбивав богосвітлий Ахілл прудконогий

В час, як повільних корів вони пасли й овець білорунних.

425 Матір мою, що над Плаком владарила, вкритим лісами,

Він аж сюди припровадив із іншою здобиччю разом,

Та по часі відпустив, незліченний одержавши викуп, —

В домі ж отцевім стрілою убила її Артеміда.

Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене,

430 Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний.

Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі,

Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.

Військо постав при смоковниці дикій, де ворогу легше

Вдертись до міста, доступніш на мури високі дістатись.

435 Тричі-бо вже намагалися найхоробріші з ахеїв

Під керуванням Еантів обох, богорівних Атрідів,

Ідоменея славетного й мужнього сина Тідея.

Чи не провісник якийсь їм порадив це богонатхненний,

Чи напутило їх власного духу палке поривання».

440 В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

«Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшенний

Був би мені від троян і троянок у довгім одінні,

Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.

Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився

445 Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,

Батькові свому й собі голосну добуваючи славу.

Сам-бо це добре я знаю і серцем своїм, і душею, —

День той настане колись, і Троя священна загине,

З нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.

450 Але не так за троян бере мене жаль і турбота,

Не за страждання самої Гекаби й Пріама-владики,

Не за братів, що стільки хоробрих і славних поляже

В порох тоді під ударами збройними воїв ворожих,

Скільки за тебе, коли хтось із мідянозбройних ахеїв

455 Слізьми умивану десь поведе й дня свободи позбавить.

Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,

Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї

Проти бажання — могутня примусить тебе неминучість.

Гляне хто-небудь, як ти проливатимеш сльози й промовить:

460 «Гектора то є дружина, що найхоробріший у битвах

Був з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились».

Мовить він так і болю нового завдасть тобі смутком

По чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.

Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,

465 Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!»

Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,

Та до грудей годівниці, убраної гарно, припало

З криком дитя, збентежене виглядом любого батька,

Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,

470 Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.

І усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.

Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий Гектор

І на землі біля себе поклав обладунок блискучий,

Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи

475 Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:

«Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любе

Стало таким же, як я, у троянському війську найкращим,

Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,

Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:

480 «Цей куди кращий за батька!» Щоб він закривавлену зброю,

З ворога знявши, приніс і матері врадував серце!»

Мовив це й любій дружині на руки маленького сина

Він передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,

Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пойнятий жалем,

485 Гладив рукою її й, на ім’я називаючи, мовив:

«О бідолашна! Серця свого не роз’ятрюй журбою!

Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.

Але й судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,

Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.

490 Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи —

Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуй

Дбати про діло своє. А війна — чоловіча турбота,

Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо».

Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор

495 Свій конегривий шолом. І пішла дружина додому,

Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,

І незабаром дійшла до затишного й людного дому

Гектора мужогубителя; в ньому ж застала багато

Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.

500 Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:

Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому

Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.

Не забарився так само й Паріс у високому домі

І, надягнувши озброєння славне, карбоване міддю,

505 Попрямував через місто, на бистрі надіючись ноги,

Наче застояний кінь ячменем із жолоба ситий

Зірветься з прив’язі, й мчить, і копитами креше рівнину,

В водах ріки струменистої звиклий купатися вільно,

Гордий собою. Тримає він високо голову, грива

510 З пліч розвівається буйно, він вроди своєї свідомий,

На пасовища й до стаєнь нестримно несуть його ноги.

Так же й Паріс, син Пріама, з високого замку Пергама,

Сяючи блиском озброєння, мов променисте світило,

З радісним сміхом помчав: несли його ноги стрімливі.

515 Гектора він наздогнав, богосвітлого брата, коли той

З місця рушав, де розмову з дружиною ніжну провадив.

Перший до нього звернувся тоді Александр боговидий:

«Дуже затримав тебе я, мій любий, а ти ж поспішаєш!

Довго барився, не встиг до години, яку ти призначив!»

520 Відповідаючи, Гектор сказав йому шоломосяйний:

«О бідолашний! Ніхто із мужів, якщо він справедливий,

В діях тебе бойових не знеславить, бо серцем ти мужній.

Та поступаєшся легко, змагатись не хочеш. А в мене

Серце у грудях болить, коли чую на тебе докори

525 Я від троян, що стільки біди через тебе зазнали.

Але ходім! А залагодим потім усе, як дозволить

Зевс нам великий на славу одвічним богам наднебесним

Келих свободи поставити в звільнених наших оселях,

Як відженемо від Трої красивоголінних ахеїв».