Іліада

Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем,

205 І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну

Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили,

Але зате із війни ти не вернешся більше додому,

Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда».

Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон.

210 Гектору зброю зробив до плеча. Страшний, войовничий

В нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відваги

Тіло його. Пішов він до славних союзників Трої

З криком гучним. Перед лавами їх він з’явився в блискучім

Сяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда.

215 Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом —

Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху,

Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору,

Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, —

Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:

220 «Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших!

Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу,

До Іліона із ваших країв закликаючи воїв,

А закликав вас на те я, щоб наших дружин із дітками

Ви боронили ретельно від рук войовничих ахеїв.

225 Тим-то й дарами, і всяким виснажую я постачанням

Люд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню.

Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох — загибель

Чи порятунок, — інших розмов на війні не буває.

Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам,

230 Коней впокірникам, дасть, перед ким і Еант не устоїть, —

Я тому здобичі дам половину, собі залишивши

Другу. А славу зі мною він однакову здобуде».

Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв,

Високо знявши списи. Велика зросла в них надія

235 Вирвать з Еантових рук Патрокла убитого тіло.

Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він.

До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

«О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь

Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну.

240 Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, —

Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, —

Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись,

Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола

Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила.

245 Клич, проте, кращих данайських бійців, — може, хтось нас почує!»

Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний.

Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!

Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною

250 Коштом народним п’єте й порядкуєте кожен загоном

Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу!

Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні

Хто з вас вождем: занадто-бо полум’я бою палає.

Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом,

255 Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву».

Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий.

Перший до нього прорвавсь крізь шал сум’яття бойового;

Ідоменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш

Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний.

260 Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати

Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!

Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор.

Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами,

Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні

265 Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, —

З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї

Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом,

Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо

Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну

270 Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний,

В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда.

Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським

Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.

Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв.

275 Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого

Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа

Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї

Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі

Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея

280 Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв.

Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий

На роз’ярілого вепра, що в горах оточений псами

Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає.

Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона,

285 Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави,

Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням

В місто його волокти і тим славу для себе здобути.

Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу

Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви,

290 Ременем міцно м’язи йому при стопі обв’язавши,

Гектору й іншим троянам на радість. Та люта загибель

Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли.

Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього

І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив,

295 Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий,

Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий,

І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї

Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу

Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю

300 Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився

Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши

Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало,

Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.

Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом.

305 Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно

Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв,

Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї

Славній мав і оселю, і владу над людом численним.

Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини

310 Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря.

Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.

В час той Еант посеред живота своїм списом ударив

Форкіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя.

Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне

315 Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками.

Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор.

Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих —

Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.

Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв

320 До Іліона, подолані всі малодушністю злою.

Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі,

Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годині

Дух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши,

Сина Епіта. Той при дворі його батька старого

325 Так і постарів окличником, щирої приязні повним.

В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

«Як ви, Енею, могли б проти божої волі високий

Свій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші,

Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну

330 Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато.

Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягу

Дуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою».

Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона,

Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:

335 «Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших!

Сором, як будем тікати від любих Арею ахеїв

До Іліона, подолані всі малодушністю злою.

Нині наблизивсь до мене один із богів і підтвердив —

Зевс, промислитель верховний, нам буде в бою оборонцем.

340 Йдім же сміліш на данаїв, щоб їм не вдалося безкарно

До кораблів своїх з мертвим умкнути Патрокловим тілом».

Так він сказав, і кинувся з шерегу, й став попереду.

І обернулись трояни та й рушили враз на ахеїв.

Списом ударив Еней Леокріта, що був Арісбанта

345 Сином і вірним у битвах товаришем був Лікомеда.

Жалем до друга пройнявсь Лікомед, Ареєві любий,

Став біля вбитого й, списом блискучим своїм замахнувшись,

Апісаона прошив Гіппасіда, керманича люду,

Під передсердям, в печінку, й коліна у нього зомліли.

350 Із Пеонії буйнородючої в Трою прибувши,

Воїном кращим вважавсь він за Астеропеєм завзятим.

Жалем пройнявсь тоді Астеропей, Ареєві любий,

Кинувся він на данаїв, бажаючи битись завзято.

Та нічого не встиг. Щитами круг тіла Патрокла

355 Огородились вони, щетинячись грізно списами.

Воїв обходив Еант і давав їм належні накази.

Не відступать від Патрокла убитого всіх закликав він,

Не вириватися з лав, не битись від інших окремо,

А коло тіла триматися близько й боротись завзято.

360 Так їм Еант наказував, велетень, і багрянилась

Кров’ю земля пурпуровою, й купами падали трупи

Воїв троянських та силою гордих союзників вірних,

Як і данайських бійців, що теж не без крові боролись,

Тільки їх гинуло значно менше: вони-бо старались

365 Поміч подать один одному в час небезпеки лихої.

Так, наче полум’я, битва між ними палала. Сказати б,

Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі —

Пітьма така огорнула тоді бойовище, де кращі

Вої стояли навкруг убитого сина Менойта.

370 Інші ж трояни та всі в наголінниках мідних ахеї

Билися вільно під небом ясним; навкруги променіло

Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини —

Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,

Стоячи одаль одні проти одних, здаля уникали

375 Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви

Й пітьми терпіли, і гинули там од нещадної міді

Вої найкращі. Тим часом двоє мужів войовничих,

Славні брати Фрасімед з Антілохом, ще навіть не чули,

Що бездоганний Патрокл загинув. Обидва вважали,

380 Що він живий і з троянами б’ється у лавах передніх.

Щоб від загибелі й відступу воїв своїх врятувати,

Здалеку бились вони, як наказував батько їх Нестор,

Ще їх у бій виряджаючи від кораблів чорнобоких.

Так цілий день вирувала між ними страшна колотнеча

385 Звади великої. Втома нестерпна і піт безупинний

Воям весь час і очі, й гомілки, і руки, й коліна,

Й ступні зісподу всім заливали, що бились над мертвим

Другом шляхів бойових швидкого онука Еака.

Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром,

390 Людям своїм доручає господар як слід розтягнути,

Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки

Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром,

Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура.

Так же туди і сюди на малому просторі тягнули

395 Тіло ті й другі. Трояни його затягнуть сподівались

До Іліона, твердині високої, вої ж ахейські —

До кораблів глибодонних. Страшна колотнеча точилась

Круг його тіла. Ні войовничий Арей, ні Афіна

Бою того б не картали, хоча б на бійців і гнівились.

400 Так того дня обтяжливий труд для людей і для коней

Зевс розпростер над Патроклом. Тим часом Ахілл богосвітлий

Досі ще навіть не знав про Патроклову смертну загибель.

Бо аж під муром троянським точилася битва, далеко

Від кораблів бистрохідних. Не смерті-бо він сподівався

405 Друга свого, а думав, той дійде до брами міської

Й вернеться цілий-здоровий. Не сподівався й того він,

Щоб Іліон — чи без нього, чи й з ним — міг Патрокл зруйнувати.

На самоті про це часто від матері чув він своєї,

Що сповіщала про задуми Зевса великого потай.

410 Та про нещастя, що сталось, нічого йому не сказала