Іліада

Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, —

Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом,

410 Кинув на землю лицем, — той упав і дихання позбувся.

Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, —

Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі

Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць

Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна.

4І5 Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта,

Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея,

Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, —

Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.

Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони

420 Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта,

Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:

«Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі!

Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу,

Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам

425 Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив».

Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.

Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці.

Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям,

На верховині скелястій з оглушливим галасом б’ються,

430 Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним.

Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся

Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

«Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля

Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта!

435 Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, —

Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить,

І віднести на родючі простори Лікійського краю,

Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?»

В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:

440 «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!

Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,

Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.

Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.

Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:

445 В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,

Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би

Вирвати любого сина свого із могутнього бою.

Бо під великим містом Пріамовим б’ються численні

Діти богів, — ти злобу їх страшенну на себе накличеш.

450 А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,

То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою

Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.

Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,

Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло

455 В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,

Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний

Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.

Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,

460 В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла

В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.

От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,

Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,

Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.

465 Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.

Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,

Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив

Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він

І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.

470 Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,

Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.

Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:

З піхов при боці м’язистому вихопив меч тонколезий

І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.

475 Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.

Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.

Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла

Й схибив удруге, — над лівим плечем пролетів мідногострий

Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла

480 Кинутий спис був не марно — утрапило мідяне вістря

Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона.

Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,

Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби

Для кораблів рубають сокирами гострими брусся.

485 Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,

Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров’ю облиту.

Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає

Лев роз’ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним

Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, —

490 Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,

Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:

«Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині

Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!

Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.

495 Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська

І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись,

Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,

Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє

Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї

500 Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.

Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй».

Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі

Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,

Ратище витяг Патрокл, а з ним разом грудну перепону,

505 Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.

А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались

Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:

Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.

510 Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло

Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,

Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.

До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:

«Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській

515 Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш

Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.

Рана у мене важка, і навколо усю мені руку

Гострим болем проймає, і досі не можу я крові

Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.

520 Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти

На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув —

Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!

Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.

Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських

525 Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,

Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа».

Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,

Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані

Затамував і силу велику вдихнув йому в душу.

530 Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,

Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.

Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська

І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.

Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв —

535 Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором

Та до Енея хороброго з Гектором мідянозбройним,

Близько до них підійшов і слово промовив крилате:

«Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!

Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко,

540 Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш.

Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян,

Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську.

Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний.

Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть,

545 Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа

Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв,

Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!»

Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний

Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець,

550 Міста оплотом він був; із собою привів він багато

Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався.

Ринули грізно вони на данаїв. Їх вів за собою

Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським

Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце.

555 Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:

«Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде,

Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш.

Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські

Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити!

560 З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю

Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!»

Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались.

А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги,

Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї,

565 Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились

З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла.

Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну,

Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.

Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв,

570 Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських,

Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, —

Був він колись у Будеї, добре заселенім місті,

Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних,

Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист.

575 Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали

До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись.

Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор

В голову каменем так, що вона у важкому шоломі

Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць

580 Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна.

Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив.

Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб

Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок.

Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий,

585 Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен.

Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином,

Каменем в шию поціливши й м’язи на ній перервавши.

Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор.

Скільки метального дротика літ в далечінь досягає

590 З рук умілих бійця, що свою випробовує силу,

В дружнім змаганні чи з ворогом люто б’ючись душозгубним,

Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв.

Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян,

Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом,

595 Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка,

Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян.

Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у груди

Списом ударив, коли його той уже мав наздогнати.

Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї,

600 Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділи

Й, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеї

Доблесті не забували й несли на троян свою силу.

Впав від руки Меріона троянський шоломоносний

Муж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса

605 Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували.

Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшов

Дух з Лаогона, і пітьма страшна йому очі окрила.

А в Меріона Еней метнув мідногострого списа,

Маючи в мужа влучити, що з круглим щитом наближався.