Іліада

Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно.

205 Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому

Ми повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу».

Часто, зійшовшися, так говорили. От битви велика

Справа настала, якої так довго ми всі дожидали.

Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б’ється!»

210 Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.

Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.

Як каменяр із каміння міцного стіну викладає

Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,

Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів —

215 Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн,

Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались

З кожним їх рухом, — лавами так вони щільно стояли.

Спереду ж два зброєносні мужі — Патрокл богорідний

З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли —

220 В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету

Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій,

Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда

На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів,

Теплих плащів і вовняних дерг — захищатись од вітру.

225 Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно

З нього нікому із смертних вина іскристого пити,

Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання.

З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив

Сіркою, потім прозорими водами вимив старанно,

230 Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим.

Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристе

Й ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.

«Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю

Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, —

235 Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють.

Зважив колись уже ти на благання мої молитовні

І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські,

Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання:

Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних,

240 Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян

В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний,

Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор,

Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш

Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють

245 Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв.

А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу,

Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне

З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!»

Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий.

250 Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув:

Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу

Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив.

Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,

Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши,

255 Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом

Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.

Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним

Рушили, щоб на загони троянські ударити разом.

І налетіли роями вони, як оті придорожні

260 Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки;

Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли

Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо.

Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік подорожній

Їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним

265 Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток.

Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним,

Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний.

Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:

«Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,

270 Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!

Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських

Він — наймогутніший, ви ж — його славні бійці рукопашні.

Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,

Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв».

275 Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу,

Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо

Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв.

А як трояни побачили мужнього сина Менойта,

Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку,

280 Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.

Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий

Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.

Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.

Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув,

285 Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше

При корабельній кормі відважного Протесілая,

Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних

Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує.

Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак,

290 Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони

Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив,

Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався.

Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він,

І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим

295 Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв

Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний.

Наче з вершини гори величезної помахом дужим

Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,

Й зразу все видно стає — і бескиди, й скелі високі,

300 Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, —

Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши,

Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився.

Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни

Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали,

305 А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.

Як у бою розламалися лави, пішли й полководці —

Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний

Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив

Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши,

310 Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю

Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта

В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив.

А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього,

Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші

315 Сплетено м’язи в людини, та вістрям йому мідногострим

Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила.

Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим

Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши,

Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха

320 Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата,

Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний,

Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив

Прямо в плече його, й м’язи всього передпліччя обдерло

Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало.

325 Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила.

Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом

В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі,

Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру

Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним.

330 Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула,

Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив

Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши.

Аж до руків’я меч од крові нагрівся. Багрова

Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила.

335 Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами

Схибили, перед собою кинувши їх надаремно.

Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея

В гребінь шолома його густогривого. Але зламався

Меч у руків’ї. А той Лікона ударив під вухо.

340 В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі,

Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби.

А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами,

В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.

З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася.

345 Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив

Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте

Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило

Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров’ю обидва

Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота

350 Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.

Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських.

Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають

Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні

Їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять

355 Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, —

Так на троян і данаї напали, а ті про безладну

Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.

Син Теламона Еант увесь час намагався ударить

Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах,

360 Плечі широкі надійно щитом закривши воловим,

Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався.

Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга,

Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.

Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке

365 Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, —

Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча,

В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні

Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши

Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким.

370 У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались

Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились.

Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв,

Горе троянам готуючи, — крик їх тривожний і втеча

Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба

375 Курява вихром здіймалась, — шалено так однокопиті

Від кораблів і наметів до міста гналися коні.

Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни,

З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса

Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці.

380 Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні

Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове,

І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався

Списом його уразити, та винесли й Гектора коні.

Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла

385 В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами

Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством

Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних,

Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:

Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки,

390 Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають,

З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки

В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, —

З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.

В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги,

395 До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто

Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі,

Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу,

Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату.

Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя

400 В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив.

Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі —

Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко,

Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки

Випали, — близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив

405 Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби.

Ратищем виволік потім його через поручні, наче

Рибу із хвилі в’юнку, на навислій сидячи скелі,