Іліада

«Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово.

Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку.

Але страшний мені серце і душу охоплює смуток,

Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі

210 Так зневажати образливим словом собі дозволяє.

Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я.

Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, —

В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує,

Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту,

215 Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче

Їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям,

Знає хай — виникне з ним ворожнеча у нас невигойна».

Мовив це й лави ахейські покинув землі потрясатель,

В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.

220 До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:

«Фебе мій любий, піди-но за Гектором мідянозбройним!

Он подивись — земледержець, могутній землі потрясатель,

В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву

Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б,

225 Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують.

Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого

Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві

Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась.

В руки візьми торочками оздоблену славну егіду

230 І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських.

А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче!

Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї

До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту.

Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом,

235 Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї».

Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,

Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий,

Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший.

Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, —

240 Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість,

Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав,

Не обливаючись потом, із волі егідодержавця.

Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:

«Гекторе, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль

245 Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?»

Так, ледве дишачи, вимовив Гектор шоломосяйний:

«Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною?

Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв

Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний

250 Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив?

Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині

Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання».

Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:

«Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон

255 З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, —

Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше

Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе.

Отже, снаги надихни численним комонникам вашим

Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних.

260 Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми

Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських».

Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду.

Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем,

Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині

265 До струменистої річки, де звик на привіллі купатись,

Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах

В’ється за вітром, — своєю пишається він красотою.

Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські.

Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро

270 Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши.

Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять

Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів,

Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста

Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо;

275 А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу

Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають.

Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою

І перед себе мечами й списами двогострими гнали,

Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить,

280 Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала.

Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв,

Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець

І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв

Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні.

285 Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

«Леле! Велике я диво побачив своїми очима!

Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами

Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався,

Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів.

290 Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті

Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна

І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса

Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою.

Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам.

295 До кораблів ми накажемо війську всьому відступити,

Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші,

Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами

Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,

Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться».

300 Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.

Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта,

Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона,

Приготувались до бою й закликали найсміливіших

Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом

305 До кораблів своїх військо ахейське уже відступало.

Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор

Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши

Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну,

Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник,

310 Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити.

В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.

Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені

Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли

Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні,

315 Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись,

Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла,

В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом.

Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо,

Доти і стріли літали обабіч, і падали люди.

320 А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя,

Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях

Духом охляли вони і забули про запал одваги.

Так же, як череду цілу корів чи отару овечу

Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі,

325 Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, —

Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху

Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.

Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм.

Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний.

330 Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних,

Другий соратником був Менестея, великого духом.

Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса.

Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею,

Братом Еантові рідним. Осельником був він Філаки,

335 Втікши з своєї вітчизни: убив-бо він рідного брата

Мачухи Еріопіди лихої, дружини Ойлея.

А богорівний Іас вождем був афінського війська,

Сином вважався він Сфела, що сам народивсь од Букола.

Полідамант умертвив Мекістея, Політ же — Ехія

340 В першім бою, а Клонія вбив Агенор богосвітлий.

Ззаду ударив Паріс Деїоха в плече, як тікав той

В лавах передніх, аж гостра навиліт проскочила зброя.

З мертвих озброєння стали знімати вони. А ахеї,

Крізь частокіл і рів прориваючись, бігли безладно

345 Хто куди міг і мусили швидше за мури ховатись.

Гектор кричав до троян, закликаючи голосом дужим:

«До кораблів поспішіть, скривавлену здобич облиште!

Тільки побачу, що хтось кораблі обминає ворожі,

Смертю він тут же загине, і вже не брати і не сестри

350 Спалять померлого тіло погребним вогнем, а собаки

Трупа його шматуватимуть тут, перед мурами міста!»

Мовив він і батогом із розмаху хльоснув по конях,

Лави троянські окликнувши гучно. У відповідь вої

Разом гукнули й своїх в колісниці запряжених коней

355 З гуркотом грізним погнали. А Феб-Аполлон перед ними

Легко обрушив ногами краї глибоченного рову,

Грузом засипав середину й вирівняв воям дорогу

Довгу, завширшки таку, як спис пролетіти здолає,

Кинутий мужем, який свою випробовує силу.

360 Рушили шляхом тим лави троян. Аполлон перед ними

Ніс неоцінну егіду, і вал зруйнував він ахейський

Легко так само, як часом на березі моря дитина

Щось у безвинній забаві з піску побудує сипкого

Й, граючись, ніжками потім чи ручками геть поруйнує.

365 Так же, осяйливий Фебе, і ти зруйнував без зусилля

Труд і старання аргеїв, самих же примусив тікати.

Лиш кораблів досягнувши, в утечі вони зупинились

І один одному дух бадьорили, підносячи руки

До всемогутніх богів, і кожен з них щиро молився.

370 Нестор моливсь найщиріш староденний, опора ахеїв

Певна, обидві руки піднімаючи в зоряне небо:

«Зевсе, наш батьку, як в Аргосі хто, на пшеницю багатім,

Палячи тучнії стегна биків чи овечок, молився

Про поворот свій додому, й ти схвально кивнув головою, —

375 Це спогадай і день згуби від нас одверни, олімпійче,

Не дозволяй тим троянам украй подолати ахеїв».

Так він молився, і голосно Зевс загримів велемудрий,

Вчувши палкі молитви староденного сина Нелея.

Щойно трояни почули егідодержавного Зевса

380 Гуркіт, згадали про бій і натисли ще більш на аргеїв.

Так, наче вал величезний широкопросторого моря

Вище облавків зліта корабельних під тиском могутнім

Буйного вихру, що хвилі високі валами здіймає, —

Так і трояни з оглушливим криком крізь мур пробивались,

385 Коней баских женучи, і при самих кормах вже точився

Бій на двогострих списах рукопашний, — ці з повозів били,

Ті ж вибігали на верх кораблів своїх чорних і звідти

Кидали ратища з мідними вістрями довгі й великі,

Що в кораблях для бою морського на дні зберігали.

390 Поки ахеї з троянами ще перед муром змагались,

Від кораблів бистрохідних далеко, Патрокл у наметі

При Евріпілі хороброму сидячи, лагідним словом

Серце йому утішав і сипав на рану пекучу

Ліки цілющі, щоб чорні йому заспокоїти болі.

395 А як побачив троян, що вони вже на мур насідають

Юрмами, вої ж данайські тікають з розпачливим криком,

В грудях не стримав ридань і, долонями гучно по стегнах

Ляснувши, смутком глибоким охоплений, став говорити:

«О Евріпіле, не можу я далі з тобою лишатись,

400 Хоч я й потрібен тобі, — там бій розпочавсь вирішальний.

Хай твій товариш тебе розважає, а я до Ахілла

Йти поспішу, до участі в битві його спонукати.

Може, хто зна, при помочі божій слова мої збудять

Дух його: тільки до доброго дружні вмовляння призводять».

405 Мовив він так, і вперед понесли його ноги. Ахеї ж

Опір троянам чинили; проте, хоч було тих і менше,

Від кораблів не здолали ворожу навалу відбити.

Та не здолали й трояни, данайські фаланги прорвавши,

Аж у середину їх кораблів і наметів дістатись.

410 Так, наче брус корабельний по шнуру вирівнюють точно