Іліада

Руки досвідчені вправного теслі, який бездоганно

Знає своє ремесло, перейнявши його від Афіни, —

Нарівні так між троян і ахеїв точилася битва.

В час той, як воїни інші під іншими бились човнами,

415 Проти Еанта, вповитого славою, виступив Гектор.

Тяжко змагались вони при однім кораблі, але марно

Цей намагавсь одігнати Еанта й човна підпалити,

Той же — відбити його, бо Гектор був ведений богом.

В час той Калетор, Клітіїв син, що вогонь вже підносив

420 До корабля, був Еантом списом уражений в груди.

Тяжко він гримнув об землю, і з рук смолоскип йому випав.

Гектор, як тільки побачив, що брат його в перших убитий,

І біля чорного впав корабля, й покотився у порох,

Голосно так до троян заволав і до воїв лікійських:

425 «Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!

Не відступайте від бою у тісняві цій надзвичайній,

Але рятуйте Калетора, що між човнами загинув, —

Славне озброєння зняти із нього не дайте ахеям».

Мовивши так, в Еанта він списа блискучого кинув,

430 Схибив, проте, — в Лікофрона, сина Мастора, поцілив, —

Що із Кітер був, товариш Еанта, і в домі у нього

Жив після того, як мужа убив у Кітерах священних.

Гектор в чоло його мідяним вістрям ударив, як поряд

Той із Еантом стояв. І навзнак у порох на землю

435 Впав він з корми корабля, і суглоби у нього розслабли.

З жаху здригнувся Еант, і так він до брата промовив:

«Тевкре мій любий, поліг перед нами наш вірний товариш,

Той Масторід, що, прийшовши з Кітер, серед нас оселився

Й шани у нашому домі нарівні зажив із батьками.

440 Гектор убив його, духом могутній. Де смертоносні

Стріли твої, де лук, Аполлоном дарований Фебом?»

Мовив він так, той послухав, прибіг і спинивсь біля нього

З луком тугим у руках, сагайдак несучи за плечима

З гострими стрілами, й тут же почав на троян їх пускати.

445 Впав від стріли його Кліт, осяйливий син Пейсенора,

Полідаманта товариш, славетного сина Пантоя, —

Віжки в руках він тримав, приставлений бувши до коней.

В’їхавши ними у гущу ахейських фаланг найгустішу,

Гектора врадував він і троян. Та небавом самому

450 Трапилось лихо, й ніхто не прийшов ту біду відвернути.

Клітові ззаду вп’ялася у шию стріла велетужна.

З повоза впав він тоді, й понесли наполохані коні

З гуркотом повіз порожній. Це зразу ж помітив володар

Полідамант, і перший назустріч він кинувся коням.

455 Їх Астіною віддав, Протіаона синові, в руки,

З повозом ближче звелівши триматись і пильно глядіти

Коней, а сам — у лави передні назад повернувся.

Тевкр тоді другу стрілу проти Гектора в мідяній зброї

Вийняв, і січу спинив би при кораблях він ахейських,

460 Тільки б найдужчого між ворогами дихання позбавив.

Та не сховавсь він од розуму мудрого Зевса, що, вкривши

Гектора захистом, Тевкрові слави тієї відмовив.

Сплетену добре зірвав тятиву з бездоганного лука

Зевс, поки цілився той. І, блукаючи, вбік полетіла

465 Міддю зважніла стріла, і лук із руки його випав.

Тевкр аж здригнувся, і так тоді він до брата промовив:

«Горе! Якесь божество зловороже всю нашу потугу

Зводить нінащо! Он вирвало щойно із рук моїх лука,

Ще й обірвало мені тятиву новозвиту, що вранці

470 Я підв’язав, щоб часті виносити здужала стріли!»

В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

«Любий, облиш свого лука спокійно лежати з тугими

Стрілами, раз їх знесилює бог, до данаїв ворожий.

Довгого списа у руки і щит захопивши на плечі,

475 Бийся з троянами сам та й інших на те підбадьорюй.

Як і здолає нас ворог, то не без труда він важкого

Візьме у нас кораблі добропалубні! Ну ж бо до бою!»

Мовив він так і, лук у наметі своєму лишивши,

Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим,

480 А на могутнє чоло шолом він насунув добірний

З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.

Взяв іще списа міцного, окутого гострою міддю.

Вийшов з намету, й побіг, і біля Еанта спинився.

Бачачи, Гектор, що Тевкрові стали безсильними стріли,

485 Голосом дужим волав до троян і до воїв лікійських:

«Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!

Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу

Біля човнів глибодонних. На власні-бо очі я бачив, —

Зевс учинив найславнішого мужа безсильними стріли!

490 Легко мужі пізнають могутливу Зевсову силу,

Чи то найвищу їм славу звитяги він з неба дарує,

Чи їх принижує, захисту їм не бажаючи дати,

Як от принижує нині аргеїв, а нам помагає.

До кораблів усі разом на бій! А як хто з вас поляже,

495 Смерть і загибель від стріл чи від гострого списа прийнявши,

Вмри без вагань! Не безславно йому, захищавши вітчизну,

Вмерти за неї! Дружина ж і діти живі зостануться,

Буде в безпеці і дім твій, і спадок увесь, як ахеї

Із кораблями своїми до рідного вернуться краю!»

500 Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

З другого боку й Еант до свого заволав товариства:

«Сором, аргеї! Тепер залишається нам — чи загинуть,

Чи врятуватись, біду від своїх кораблів одвернувши.

Чи не гадаєте пішки до рідного краю вернутись,

505 Як кораблі одбере у вас Гектор шоломосяйний?

Чи ви не чуєте, як заохочує воїв троянських

Гектор та як кораблі нам жадає вогнем попалити?

Не у танок-бо іти, а до бою він їх закликає.

Кращої бути не може тепер у нас думки й поради,

510 Як з ними руки і сили зчепити в бою рукопашнім.

Краще уже чи життя зберегти, чи загинути зразу,

Ніж у змаганнях жорстоких із ворогом слабшим так довго

Сили виснажувать тут, біля наших човнів мореплавних!»

Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

515 Схедій, фокеїв начальник, син Перімеда, був зразу ж

Гектором вбитий. Вождь піших, славетного син Антенора,

Лаодамант поліг од міцної долоні Еанта.

Полідаманта рукою був От, Філеїда товариш,

Зброї позбавлений, вождь хороброго війська епеїв.

520 Глянув Мегес Філеїд і кинувсь на нього; відскочив

Полідамант, і той не поцілив його. Аполлон-бо

Сину Пантоя не дав поміж воїв передніх загинуть.

Списом своїм утрапив він Кройсмові прямо у груди.

Тяжко той гримнув об землю, і зняв він з плечей його зброю.

525 Кинувся раптом на нього Долоп, досвідчений списник,

Кращий з бійців Лампетід славетний, народжений Лампом,

Лаомедонтовим сином, бурхливого повен завзяття.

Він Філеїда у щит посередині списом ударив,

Близько підбігши. Але міцний захистив його панцир,

530 Мідною вкритий лускою. Філей колись цей обладунок

З міста Ефіри привіз, з узбережжя ріки Селеента,

Від владаря Евфета як гість, у дарунок здобувши,

Щоб на війні від ворожих бійців його захистом мати.

Тож захистив од загибелі нині він синове тіло.

535 В час той Мегес загостреним списом ударив Долопа

В гребінь шолома його густогривого, кутого міддю;

Збив із шолома шишак той гривастий, і весь він на землю

В порох упав, яскравіючи й там своїм пурпуром свіжим.

Все ж, на звитягу надіючись, битись Долоп залишився.

540 Та на підмогу Мегесу поспів Менелай войовничий,

З списом іззаду спинившись, Долопа в плече він ударив.

Вістря шалене навиліт прошило його і крізь груди

Спереду вийшло, і ницьма він тут же на землю звалився.

Кинулись разом обидва — озброєння, міддю окуте,

545 Зняти з плечей його. Кревних гукнув тоді голосно Гектор,

Дужому став дорікати насамперед він Меланіппу,

Синові Гікетаона. Повільних корів у Перкоті

Череду пас у той час він, коли ще був ворог далеко,

А як данаї сюди в кораблях припливли крутобоких,

550 До Іліона прийшов він і став між троян визначатись.

Жив у Пріама, шанований нарівні з власними дітьми.

Гектор гукнув на ім’я його й так йому став дорікати:

«Так, Меланіппе, й залишимо все? Невже твоє любе

Не ворухнулося серце від болю за вбитого брата?

555 Може, не бачиш, як шарпають онде Долопову зброю?

Швидше зі мною! Не личить же нам із аргеями битись

Здалеку, тож чи ми їх наголо переб’єм, чи високий

Візьмуть вони Іліон і всіх городян повбивають».

Мовив і рушив вперед, а за ним тоді й муж богорівний.

560 А Теламоній Еант підбадьорював лави аргеїв:

«Друзі, будьте мужами і в серце вкладіть собі сором.

Тож один одного завжди соромтесь у битвах жорстоких.

Сором хто має, той більше рятується, ніж загибає.

Хто ж утікає, ні слави для того нема, ні рятунку».

565 Мовив він так, вони ж і самі захищатись бажали.

Взявши до серця те слово, свої кораблі оточили

Мідяним валом. Та Зевс одваги надав і троянам.

А гучномовний в боях Менелай підбивав Антілоха:

«Ані молодших за тебе в ахеїв нема, Антілоху,

570 Ані ногами бистрішого, ні сміливішого в битві.

Чом би не вийти тобі та когось із троян не вколошкать?»

Мовив він так і назад відступив, а того заохотив.

Вибіг юнак той з передніх рядів і, навкруг озирнувшись,

Списом блискучим націливсь. І враз одсахнулись трояни

575 Перед націленим списом. А він недарма його кинув,

Синові Гікетаона попав, Меланіппові, в груди

Біля самого соска, коли воїн до бою виходив.

Тяжко він гримнув об землю, й пітьма йому очі окрила.

Тож Антілох тоді кинувсь на нього, як пес налітає

580 На оленя молоде, що вибігло з лігвища свого,

А звіролов його вцілив і зразу коліна розслабив.

Так, Меланіппе, й на тебе набіг Антілох войовничий

Зброю твою одібрать. Та від Гектора він не укрився:

Крізь сум’яття бойове біг до нього герой богосвітлий,

585 Та Антілох вже на нього не ждав, а що воїн був спритний,

Кинувся швидко тікати, як звір той, що лиха накоїв, —

Пса біля стада корів або й пастуха розірвавши,

Геть утікає мерщій, поки натовпом люди не збіглись.

Так утікав Несторід, а слідом трояни і Гектор

590 З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.

Лиш досягнувши своїх, він став і назад обернувся.

Наче ті леви, що м’ясо сире пожирають, трояни

Кинулись до кораблів, сповняючи Зевса веління.

Силу велику весь час в них будив він, а дух у аргеїв

595 Долу хилив, одбираючи славу, в троян же підносив.

Гектору ж, сину Пріама, він славою волив окрити

Дух, щоб той огню невгасимого полум’я кинув

На кораблі крутобокі, — так просьба Фетіди надмірна

Сповнитись мала цілком. І ждав уже Зевс велемудрий

600 Над кораблями заграву на власні побачити очі,

З тої-бо миті початись мав відступ троянського війська

Від кораблів, а данаїв він славою волив окрити.

З задумом цим спрямував тоді Зевс до човнів глибодонних

Гектора, сина Пріама, що й сам вже туди поривався.

605 Той шаленів, як Арей-списоборець, як полум’я згубне,

Що шаленіє у горах, в дрімучій гущавині лісу.

Піною вкрилися губи, з-під брів, що похмуро нависли,

Блискали очі ясні, й шолом мідносяйний страшливо

Над головою хитавсь в роз’ярілого боєм нещадним

610 Гектора. Був-бо в ефірі заступник у нього могутній,

Зевс, що з мужів багатьох одного його славою й честю

Ушанував, бо недовго йому вже на світі лишалось

Жити. Паллада Афіна уже наближала до нього